Що означає підвищення заробітної плати сімейним лікарям

До передвиборного загострення ситуації з Супрун прийнятно було вважати, що 99% медичних працівників, а це близько мільйону виборців, у тій чи іншій мірі не підтримують реформу охорони здоров’я, яку проводить уряд Гройсмана. Але станом на сьогодні так говорити не можна. Уляну Супрун почали підтримувати сімейні лікарі. Складно сказати який відсоток, але факт залишається фактом. Головною причиною такої підтримки є збільшення заробітної плати, нехай лише удвічі (до 10 тис грн.) та перегляд їх функціональних обов’язків (можна не відвідувати пацієнтів на дому).

Цілком очікувано більшість з «сімейників» з упевненістю дивляться у завтрашній день і сподіваються на збереження досягнутого рівня заробітних плат, оскільки віра є природною потребою будь-якої людини. Але не вірою єдиною. Є всі підстави вважати що оптимізм лікарів-бенефіціарів цілком обґрунтований. Передусім він базується на економічних чинниках. Навіть при збережені невисоких капітаційних ставок можна забезпечувати високий рівень заробітних за рахунок ущемлення інтересів пацієнтів. Таку можливість надає опція «спихування» на вищий рівень. Якщо «врачєваніє» звести до виписки довідок та направлень без належної діагностики  та лабораторних тестів, то грошей цілком вистачить на зарплати у 15 тис грн.. Більше того, за таких умов лікар може укласти договір із 5 тис пацієнтами і заробити ще більше.

Однак окрім економічних підстав існують більш вагомі – політичні. Політикам потрібний сімейний лікар, який буде виконувати каральні функції: давати чи не давати направлення до спеціалістів, обмежувати навантаження на діагностику та лікування, вживати санкції до людей, які не здійснюють профілактичних заходів. Наприклад, на вживають індійських антигіпертензивних генериків або не щеплюються індійськими чи ще якимось вакцинами, які в нашій країні ніхто не перевіряє. Одним словом – потрібний слухняний лікар, який буде заощаджувати бюджетні кошти.

Є речі, які дуже непросто передбачити і спрогнозувати, і  ніхто не знає як буде мінятися політика далі, але станом на сьогодні все виглядає саме так – сімейний лікар є центральною фігурою медицини каральної. А у каральній системі охороні здоров’я гроші платять карателям. Сімейний лікар це ідеальна кандидатура на посаду медичного поліцая – бідний, ображений на спеціалістів другого та третього рівнів, які зайняли «хлібні місця», без «засобів виробництва» та без перспектив професійної реалізації. Медичне дно. Тупикова гілка еволюції.

Можливо, некоректно, але бодай частка правди у сказаному є.

Дуже ймовірно, що «найкращий» з цього середовища стане наступним міністром охорони здоров’я.

Буквально вчора у мене було кілька телефонних розмов з однокурсниками з різних регіонів України (Суми та Миколаїв, кому цікаво). Дитячий хірург в стаціонарі отримав зарплату 5 тис грн.. Дільничний педіатр, а у Сумах не встигли розігнати педіатрію, отримав 20 тис грн., медична сестра при ньому  – 12 тис грн.. Терапевти по 10 тис грн.. Директорка ЦПСД у сумці винесла 100 тис. Добре, поділимо на 2, у нас люблять перебільшити, нехай буде 50 тис. грн..

Зрозуміло, для того, аби встановити паритет та справедливість хірургу треба підняти винагороду так до тисяч тридцяти. Запитую про перспективи зарплати. «Ти бачив прейскурант на безоплатну діагностику від Петренка», – питає мене. Відповідаю, що бачив. «Такі самі будуть суми на наші операції і така сама зарплата у нас залишиться. Ми не можемо забрати гроші на зарплату як на первинці, а пацієнта «сплавити» вище. Нема куди, ми останні. Треба діагностувати та лікувати», – продовжує він.

У Миколаївській області стаціонар районної лікарні у вечірній час та вихідні веде амбулаторний прийом  терапевтичних хворих. Пацієнти не ходять до обраних сімейних лікарів, оскільки ті не роблять аналізів, дають не ті ліки, нічого не знають і нічого не хочуть робити. Стаціонари починають вимагати з амбулаторій та ЦПМСД гроші на лабораторну діагностику. Ті, звичайно, не дають. Екстерна медична допомога грає у доміно, на виклики їздить без ентузіазму та без медикаментів.

Лікарі вторинного рівня починають ненавидіти сімейних лікарів, вважають їх неробами, які не заслужено отримують гроші, які перевищують їх офіційні та тіньові доходи разом узяті. Для довідки: досвідчений спеціаліст районної лікарні разом не заробляє більше 12-15 тис грн.. Молодий фахівець окрім зарплати у 4 тис немає нічого. Всі розуміють, що з переходом на некомерційні комунальні підприємства з 10 тис тіньових гривень хірурга у касу підприємства заберуть мінімум половину. Тому ніяк не буде більше як у медсестри дільничного педіатра.

Отже, стає зрозуміло, чому реформу в Україні почали з первинного рівня. Є велика ймовірність, що на ньому вона і закінчиться. На вторинний рівень і третинний рівень грошей у держави немає і не буде.

Швидше за все ніхто навіть не задумувався над тим, що лікарі нижчої кваліфікації не можуть і дня отримувати вищу зарплату за лікарів вищої кваліфікації, оскільки така ситуація неодмінно розірве зв’язки між рівнями допомоги від чого постраждає пацієнт, який стане заручником міжрівневих лікарських війн. Заручником – це значить трупом. Треба розуміти, що спихувати хворих можуть не лише сімейні лікарі. Лікарі онкодиспансерів або обласних лікарень спихують пацієнтів «внікуди» і зараз непогано, а після реформи й поготів.

Але для каральної охорони здоров’я все дуже навіть нічого виходить.