0

Сурогатне материнство: про важливість «моралізування» політики та «політизації» проблем

У ХХІ столітті якось несподівано з’ясувалося, що ліберальна демократія має таку саму цензуру та притиснення інакомислення як тоталітарні комуністичні режими. Просто ліберальна демократія робить це приховано, м’яко підштовхуючи до самоцензури. На Заході ніби ніхто не сидить у в’язниці за висловлення своїх поглядів, але чомусь ми спостерігаємо одностайність. Насправді все просто. Сучасну людину не потрібно позбавляти волі. Достатньо не дати їй виступити з доповіддю на конференції, позбавити можливості покрасуватися в колі поважних людей. Достатньо її маргіналізувати, відрізати від грантів, не допустити до викладання в університетах і не треба ніякої тюрми.

Комуністи любили все політизовувати. Будь-яку проблему. Їх так навчив Ленін. Росіяни любили займатися моралізаторством. Це специфіка російської імперії, представники якої завжди намагалися вести дискусію з позиції етичного домінування. Західні ліберали навпаки – намагалися не займатися моралізаторством і не політизувати будь-що. Але вони не просто перестаралися, витиснувши мораль та політичне (ідейне) з політики, західні «ліберасти» по-тихому займаються моралізацією та політизацією. Це перший момент.

Другий момент. Ми звикли, що ліберальний підхід може бути «лівим» і «правим». «Лівий» підхід використовує державу для задоволення інтересів слабких або/та просто некомерційних людей: найманих працівників, люмпенів, чиновників, бюджетників. «Правий» лібералізм також використовує державу, але для обслуговування сильних або/та просто заможних: власників великого капіталу і суб’єктів ринку різної величини.

Але ліберали бувають не лише «лівими» і «правими». Вони не лише давлять невидимою цензурою. Вони можуть бути фізикалістами та ідеалістами. У фізикалістів лібералізм буде спиратися на матерію, науку та прогрес. Помилкою буде вважати, що ідеалісти заперечують матерію. Вони її просто доповнюють ілюзорними елементами: ідеями, почуттями і всякими дурницями, які не можна виміряти і вписати у науку. Тобто у перших все фізика, а у других фізика та метафізика.

Толерантному лібералу стає дуже образливо, коли його викривають у насильстві, цензурі та тоталітаризмі. Комуністу чи соціалісту завжди ніяково, коли у нього знаходять у власності підприємства та офшорні рахунки. Традиціоналісту дуже неприємно, коли його викривають у гомосексуалізмі, а набожному і воцерквльонному християнину стає незручно, коли хтось фіксує на відео як його знахарка викачує яйцями. Викритів та нестиковок не любить ніхто. Тому більшість намагається уникати публічних дискусій на складні теми.

Наріжним каменем проблематики сурогатного материнства є сакральність останнього. Ідеалісти вважають, що мати завжди народжує свою дитину, оскільки її організм не ділить ембріон на свій-чужий і запускає каскад біохімічних реакцій, які перетворюють жінку в маму, змінюючи її емоційно-чуттєвий статус. Нагадаю, сучасні ідеалісти не заперечують матерію.

Матеріалісти (фізикалісти) переконують всіх, що хвилюватися за емоції материнства не потрібно, адже пологи чужим ембріоном не роблять з жінки матір. За допомогою ментальної установки (!!!) сурогатна мама нівелює гормон щастя окситоцин і всю біохімію і жінка спокійно розлучається з плодом виконуючи функцію інкубатора. Посилює ментальну установку приємне очікування гонорару за страждання та виконану роботу. Підкреслю: ментальна установка не є матеріальною. З точки зору науки та фізикалізму це фікція. Але, як ми бачимо, фікція, яка обнуляє біохімію, тобто матерію.

Є й ніша точка зору. Вона значно глибша і сильніша, але також ніяк не узгоджується з наукою та матеріалізмом. Відчуття натхненності, піднесення від жертовності долають не лише емоції від каскаду біохімічних змін, а навіть невизнані наукою квантові коливання, які обумовлюють високі почуття материнства та спорідненості матері з немовлям. Тобто мова знову іде не про матеріальне. Не про те, що можна якось виміряти і прорахувати. Мова іде про почуття потрібності безплідній парі, які долають емоційно-чуттєвий (біохімічно-квантовий) зв’язок матері і дитини.

Отже, у чому протиріччя. Фізикалісти вважають, що у випадку народження власної дитини гормон щастя окситоцин діє по одному, а у випадку народження генетично чужої дитини окситоцин уже не такий. Фізикалісти є не просто ідеалістами, які спираються на ілюзорні речі на кшталт ідей, вони є містиками, котрі спираються на ментальні установки, які анулюють каскади біохімічних реакцій.

Рухаємося далі. Насправді моралізаторством займаються всі сторони. І ті, котрі «за», і ті котрі «проти». Єдина різниця полягає у тому, що противники комерційного сурогатного материнства можуть собі дозволити це робити приховано, просто не бажаючи унормовувати спірні моменти правом, натякаючи, що комерційне сурогатне материнство є аморальним.

Прихильники ж комерційного сурогатного материнства намагаються сакралізувати та обґрунтувати його глибоким моральним вибором для того, щоб затягнути це все у правове поле, розуміючи, але не визнаючи публічно, що право унормовує лише моральні речі.

У абсолютно дурну ситуацію потрапляють гедоністичні ліберали, котрі тупо протягують у правове поле сурогатне материнство на підставі «природного» права робити зі своїм тілом все що завгодно.

Першими з цією проблемою зіштовхнулися акушери-гінекологи, котрі після кількох років практики почали відмовлятися виконувати артифіційні аборти на підставі почуттів, які у них раптово виникли. Ось робили як всі, а тут відчули, що робили все невірно. А тепер уявимо ситуацію коли жінка вважає, що має право робити зі своїм тілом все що завгодно приходить в лікарню з вимогою, щоб з нею робили що завгодно, але лікарі відмовляються це робити, не хочуть виконувати аборт. Тобто тут явна правова колізія, а також моральна дилема. Якщо вже всі ліберали, то всі. Пацієнтка нехай бере і розпоряджається. Але до чого тут лікар? Якщо до вас підійде чоловік на залізничному вокзалі і попросить штовхнути його під поїзд, і що, штовхати?

Так само хірург має право відмовитись приймати участь у відборі органів для трансплантації з етичних міркувань, якщо він проти комерційної трансплантації чи підозрює кримінальну складову.

Введення у правове регулювання завжди вимагає проходження через «моралізаторство». Право не унормовує аморальні речі. Наприклад. Уявимо, що молодий «підприємець» домовився з директором однієї престижної Київської гімназії з розповсюдження наркотиків. Директор школи підключив до процесу вчителів фізкультури і трудового навчання. Деякі батьки дітей престижної гімназії також сповідують принцип права робити зі своїм тілом все що заманеться. Одно дня спливають два факти: в кабінеті директора побито і покалічено «підприємця», який прийшов за грошима, а діти поскаржилися батькам, що вони здали гроші на кокаїн, а їх «кинули». Хтось уявляє собі позовну заяву і звернення до правоохоронних органів?

Така сама ситуація з проституцією. Жінка вирішила торганути тілом. Їй не заплатили. І? Держава має витрачати ресурси для стягнення коштів з боржника? Або Президент Франції Макрон і його дружина вирішили завести дитину. Знайшли українську «колгоспницю» на Троєщині, але не розрахувалися чи не забрали дитину, бо вона дуже схожа на Володимира Путіна. І? Яку справу до цього має мати держава? Чому держава має унормовувати дурнуваті взаємини? Звичайно, якщо це все зробити моральним або хоча б нормальним тоді так. Власне цим і займаються прихильники комерційного сурогатного материнства – сакралізують священне право Алли Пугачової стати матір’ю у 60 років. І це не погано. Просто треба розуміти, що одні будуть «за», а інші «проти». І до цього треба спокійно ставитись. Відеокоментар у підтвердження.

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.