Схоже, що низка кострубатих і безсенсових політичних рішень в медичний сфері нарешті не залишила байдужим знаного журналіста, колумніста, політичного аналітика Віталія Портнікова, який 15 липня засідання політклубу на Еспресо ТВ у прайм-тайм вирішив присвятити медицині, ну й розібратися, що це воно таке відбувається у домі медичних реформ. Принаймні так здавалося спочатку. У студію запросили Катерину Амосову, Ольгу Богомолець, Костянтина Надутого, Радмилу Гревцову та Оксану Корчинську.
Ну й насправді. Новому уряду уже майже 100 днів, а міністра так і не призначено. Виконуючий обов’язки міністр Шафранський активно розробляє чергову «нову» модель охорони нашого здоров’я, а заступник міністра Василишин, у нього за плечима збирає гроші з хірургів Олександрівської лікарні міста Києва, опосередковано шантажуючи пацієнтів ненаданням медичної допомоги і не пускаючи хірургів в операційну без сплати «членських» внесків. МОЗ і його «позаштатний» керівник не збираються проводити службове розслідування, а активно пишуть концепцію розвитку. Петро Олексійович називає МОЗ і медицину символом корупції і покладає надію на реформи на американку українського походження Уляну Супрун, якій пропонується посада… заступника виконуючого обов’язки міністра. Після отримання «гонорової» пропозиції стати заступником у цапа відбувайла пані Супрун за день пише і публікує на УП «Змінити медицину, щоб вижити». Тобто заступник, це більше як виконуючий обов’язки. Насправді є про що поговорити на телебаченні.
Зовсім недавно канал «Інтер» славився тим, що його відвідували постійні гості: Ганна Герман, Володимир Олійник, Юрій Мірошніченко, Олена Лукаш, Владислав Лукьянов, Михайло Чечетов тощо. Для чого запрошував «Інтер» цих осіб питань ні у кого не повинно виникати. Ці люди приходили для того аби пудрити нам мозок. І допомагав їм у цьому творчий колектив каналу та спеціальні журналісти. Але для чого Віталій Портніков запросив на Еспресо ТВ добре відомих представників медичної тусовки якось не зовсім ясно.
У мене давно немає ніяких питань до запрошених осіб, але після цього ток-шоу питання з’явилися до Портнікова. Перше питання: для чого надавати цим людям ефір? По-моєму, у всіх запрошених було безліч часу для того щоб вони пояснювали свої дії не один рік. Невже вони мало висловлювалися і мало розповідали? Скільки можна це все слухати в режимі монологів? Друге питання: чому Портніков самоусунувся від модерування програми і все пустив напризволяще, щось постійно шукаючи у планшеті. Що це взагалі за мода вести програму і переглядати сторонню інформацію на різних гаджетах? Пані Корчинська так увійшла в роль господарки ситуації, що навіть оголосила рекламну паузу замість ведучого. Третє питання: чому не було сформованого жодного професійного або гострого запитання до присутніх? Можна було зрозуміти ситуацію, якби програму вів Піховшек. Але Портніков, в’їдливий і дотепний? Щось тут не те. Ну так, посміявся з асоціацією медичної реформи в Британії з військовим діями на Фолклендських островах на півдні Аргентини і все?
Ну добре, журналіст не розуміється на медичних тонкощах, але скільки можна питань було поставити лише на базі виступів гостей, «зачепитеся», так би мовити, за розмову. Але це ж треба слухати про що йдеться. Більше того, безліч питань можна поставити виключно з життя, і для цього взагалі не потрібно бути журналістом.
Отже, у нас ніколи не буде толку у медицині, допоки у нас не буде медичної журналістики. Просто ніколи. Допоки у нас пустодзвони і словоблуди почуватимуться у спілкуванні з журналістами як на курорті – нічого путнього не вийде. Всі п’ятеро запрошених мали б вийти з передачі з мокрою спиною, а не відчувати себе героями після своїх пустопорожніх спічів. Як завжди відзначилася голова профільного комітету Богомолець, яка договорилася до того, що ми ніколи не матимемо таку медицину як у Швейцарії, оскільки ця країна геополітично захищена горами. Просто взірець пустодзвонства, як на мене. Тема для докторської дисертації: геополітичний вплив Альпійський гір на якість організації та надання медичної допомоги.
Абсолютно розумію вчинок Сергія Сошинського, який залишив студію. Єдиний мінус цього вчинку – не було кому підтримати Віктора Сердюка, який намагався повернути розмову в предметне русло.
Перефразовуючи відомого спортивного коментатора Ніколая Озєрова «такой хоккей нам не нужен», хочеться сказати «така журналістика нам не потрібна».
