Тест на спроможність та адекватність

Уніч на перше  липня парламентський Комітет з питань охорони здоров’я завершив вносити правки до законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів ( № 6327), проголосованому парламентом у першому читанні. До закону надійшло 886 поправок від майже 80 депутатів. Практично кожен п’ятий народний депутат долучився до роботи над законопроектом № 6327. Таблиця закону, який в своїй першій редакції мав 24 сторінки тепер разом з правками розміщена на 328 сторінках. В понеділок почне працювати робоча група про результати діяльності якої буду повідомляти кожного дня.

Про це повідомила голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець на своїй сторінці у «фейсбук».

Ольга Вадимівна також зазначає, що вона та її колеги будуть боротися за те, щоб медична реформа реально запрацювала, тобто забезпечила європейську якість і доступність медицини: щоб швидка приїхала вчасно і мала всі необхідні медикаменти, щоб сімейний лікар був поряд і вмів надати якісну допомогу, щоб люди, у яких сьогодні немає грошей на лікування відчули нарешті піклування держави, щоб в селах не закрили ФАПи, щоб лікарі не залишились без роботи, а отримували гідні зарплати! Щоб нарешті в Україні почало працювати медичне страхування!

Хочеться в черговий раз пояснити, що у випадку позитивного голосування за законопроекти 6327 та 6329 в комплексі з уже прийнятим законопроектом про автономізацію тільки погіршать ситуацію. Держава не зможе забезпечити екстрену медичну допомогу навіть на тому рівні, на якому вона надається зараз. Погіршення відбудеться внаслідок перерозподілу ущербних коштів з вторинного рівня на первинний рівень, де екстрена допомога практично не надається і де медицина взагалі відсутня, внаслідок припинення функціонування районних лікарень – центрів для надання екстреної допомоги для незаможних верств населення, внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів за кордон, створення соціального конфлікту між лікарями та керівництвом лікарень з причини свавільного розпорядження коштами, створення хибних стимулів в роботі і ще багато чого.

Держава ніяк не може зрозуміти, що екстрена медична допомога також буває різних рівнів: екстрена медична допомога простих випадків, екстрена допомога складних та надскладних випадків. Коштів, які держава виділяє на медичну сферу, не вистачить на всі рівні, які у нас називають первинний, вторинний та третинний. Причиною цьому є 3% від ВВП та надзвичайно низький сам ВВП в купі з технологічною відсталістю. За що, звичайно, несе відповідальність вища політична влада.

Держава ніяк не може зрозуміти, що екстрену медичну допомогу не можливо адміністративно відокремити від станів, які передують або безпосередньо пов’язані з ургентними випадками і також вимагають коштів.  Тобто ніякої безоплатної екстреної допомоги не буде. Радянська модель Семашка вирішувала питання первинного рівня та екстреної допомоги будь-якого рівня складності, для чого витрачала 8% ВВП. Спроби в рамках 3% ВВП ввести диференційовану модель оплати праці, зняти законодавчий захист з фонду оплати праці, віддати право Кабміну в ручному режимі визначити перелік хвороб та вартість їх лікування та всякі інші новели матимуть катастрофічні наслідки.

В психіатрії з метою перевірки якості лікування хворих на маніакально-депресивний психоз, шизофренію тощо пропонують усно або письмово викласти свої плани на майбутнє після курсу терапії. У такий спосіб перевіряється адекватність людини та вирішується питання щодо можливості її перебування в соціумі без санітарів психіатричної здравниці.

Добровільне активне внесення правок народними депутатами до законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», який руйнує медичну сферу є тестом на адекватність та дає підстави стверджувати, що без санітарів перебування таких людей в соціумі категорично протипоказано. Те саме можна сказати і про представників виконавчої гілки влади. Ви читали колись пояснювальні записки до законопроектів поданих Кабміном? Ні? Так почитайте. Це потрібно, для кращого розуміння. Ні, не хто нами керує, а хто ми є, якщо дозволяємо таким людям керувати країною. Я відповідально заявляю, що психічно хворі в період ремісії демонструють абсолютну адекватність у сприйняті світу та означені проблем життя, виявляючи неабиякі інтелектуальні здібності при їх вирішені. І якби ми до законотворчого процесу допускали саме таких людей в період ремісії, то в країні було б більше справедливості та порядку.

Очевидно, що апелювати до правової культури представників Міністерство охорони здоров’я, після того як на їхньому офіційному сайті з’явилося пояснення, що їх законопроект не порушує Конституцію, а навпаки дозволяє її виконувати – безсенсово.

Важко сказати, чи буде колись в Україні перепис населення чи ні, але очевидно, що депопуляцію треба буде якось пояснювати. І якщо законотворцям не вдасться пояснити, що 49 стаття базована на гуманістичному принципі, а це базовий принцип права, то вища політична влада готова звинуватити у медичному геноциді Конституцію, яка стала, на їх думку, втіленням патерналізму та популізму. Стаття Конституції в нашій країні стала на заваді виконання соціальної функції та реалізації гуманістичної місії. Якщо це буде оголошено офіційно, то після досягнень Пилипа Орлика це буде другим досягненням українського конституціоналізму, який ми гордо зможемо запропонувати Європі.

Можна писати про неможливість запровадження страхової моделі на базі додаткових страхових внесків внаслідок вичерпаності фіскальних можливостей держави, можна писати про неадекватність асигнувань бюджетних коштів на рівні 3% ВВП при фіскальному відсотку в 50%, можна писати про відповідальність держави за низький ВВП, можна писати про катастрофічні наслідки автономізації лікарень для лікарів, можна писати, що в Україні фінансується захворюваність та методи лікування розраховані за радянськими лекалами, а ніяке не ліжко-місце, можна писати про відсутність первинного рівня після його відокремлення від інтегрованої системи медичної допомоги Семашка. Але, коли в країні державні посадовці звинувачують Конституцію у фінансовій катастрофі домогосподарств внаслідок звернень до лікарень, коли Конституцію представляють набором популістичних гасел, порівнюючи з виборчою програмою депутата мажоритарника, то тут треба говорити, і дуже голосно говорити.

Ми маємо дати відповіді на дуже багато питань. І вони виходять за межі 49 статті. Питання у Конституції як такій. Основний Закон – це не фетиш. Конституція – це формула справедливості. Конституція – це здатність жити за нормами моралі. Конституція – це держава. І якщо ми не зможемо жити за нормами моралі, забезпечувати справедливість у нас не буде держави. Не буде нас.

Ми зайшли в глибоку кризу. На сьогодні часто можна почути, що Конституція України не виконується, оскільки реально ми живемо за іншими правилами. Однак прописати їх, перевівши звичаєве право у писане, ми не можемо, оскільки це покаже нашу гнилу сутність і ми станемо посміховиськом. Відкритим залишається питання, а хто є джерелом цих токсичних правил. Якщо народ, то ми змушені застосувати позитивне право. Якщо еліти, то нам потрібне природне право. У мене є підозра, що в нашій країні джерелом аморальності є еліта разом з народом. Що робити в такій ситуації – не ясно. А поки захисники справедливості ночами вносять правки до антигуманних і безпринципних документів вважаючи, мабуть, що у такий спосіб реалізують свою гуманістичну місію.