Коли комуністи формували «національний» перелік дитячих казок – вони вирішували дуже складну задачу. Чому складну? А тому що не було для дітей комуністичних казок, треба було брати народні. А народ комунізмом ніколи не страждав, навіть російський. Але тому Росія й імперія, що вміє використовувати чуже на власну користь. Принагідно пропоную звернути увагу членам комітету ВРУ на цей нюанс – треба навчитися використовувати чуже на власну користь (це про прийнятий «6327»).
Так ось, до національного переліку радянських казок потрапила чи то українська, чи то білоруська казочка «Легкий хліб». Сюжет казочки простий: вовк постійно намагався домовитися з тими кого він хотів з’їсти. В результаті, спочатку він отримав від коня копитом у груди, а потім від барана у пащу рогами. Мета включення у програми з дитячого виховання «промовки про вовка» є проста – закласти дітям з дитинства, що легкого хліба не буває. Протягом життя треба постійно працювати.
Проблема наших функціонерів від охорони здоров’я полягає у тому, що вони переконані, що протягом життя їм довелося працювати, причім працювати тяжко. Однак насправді більшість з них шукали і продовжують шукати легкого хліба. Спочатку вони обрали комфортні проблеми в медицині, потім розробили комфортні методи їх вирішення. Далі – комфортна культура спілкування, у якій застосовуються зручна та толерантна лексика.
Як відомо на противагу законопроекту «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» профільний комітет розробив власний законопроект 7065 «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні».
Ця діяльність подається Комітетом як дуже велика праця, яку незаслужено не оцінили. Це дійсно велика робота, але будь-якій нормальній людині було зрозуміло з самого початку, що шансів бути проголосованим у «7065» не було взагалі, оскільки ні Богомолець, ні Мусій не мали впливу на правлячу коаліцію. Документ комітету виконував виключно технологічну роль – за його допомогою здійснювався тиск на урядовий законопроект. І цей тиск дав результат – «6327» зазнав суттєвих змін. І саме завдяки цим змінам Супрун та Гройсман тиснули один одному руку.
Все, на цьому роль законопроекту 7065 закінчилася. Він може знадобиться у парламенті хіба наступного скликання. Не треба об’єднувати людей навколо цього документу і не треба за нього триматися. Потрібно зосередитись на проголосованому «6327».
Ні у кого не виникає сумнівів, що шулери залишилися шулерами. І проголосований законопроект зовсім не призначений для того, аби робити добро в медицині. Він виконує зовсім інші задачі, точно такі які виконує пенсійний законопроект – створити соціальну базу під наступні вибори за рахунок тих, хто на вибори не ходить: молодь, трудові мігранти.
Законопроект «6327» призначений для того, аби перерозподілити кошти на первинний рівень – місце, де живуть пенсіонери – надійні партнери у вирішенні проблеми приходу до влади. А також для того, аби знизити рівень соціальних зобов’язань – всіх лікувати “зеленкою”.
Перше, чим повинен зайнятись Комітет – поцікавитись версією за яку проголосував парламент. Де текст закону? Підпис закону затримується, і всі розуміють чому. Абсолютно не виключається, що після голосування у нього вносяться правки. У нашій країні можливо усе.
Головним питанням є рік запровадження обіцяного фінансування медицини бюджетними коштами на рівні 5%. Якщо це 2021 рік, як про це сказала Супрун на «Громадському», то це політтехнологія, м’яко кажучи. Відтермінувати те, без чого працювати реформа не буде, із паралельним сподіванням, що все одно виконувати ніхто нічого не збирається має отримати публічну оцінку. І це зовсім не комфортний «геноцид». Не треба «юзати» цей термін. Треба сказати, що Президент країни і прем’єр брешуть. Ось так взяти і сказати: вони брешуть. І прямо зараз розклеїти біл-борди по країні: «Вони брешуть». Пояснюйте, що ми вимагали 6%, вони дають 5%, й те через три роки. Пояснюйте чому це важливо і хто у цьому винний.
Критика нелегітимності Супрун – це теж дуже комфортно.
Знаєте для чого критики реформ вимагають легітимного міністра? Для того, аби його можна було комфортно критикувати. Гройсман відкритим текстом говорить: міністр охорони здоров’я – я. Не зважайте на Супрун. Всі питання до мене. Але нашим опозиціонерам потрібний міністр, тому що так зручніше. Ніхто не хоче перечити політичній владі – небезпечно. А об міністра можна ноги витерти і показати боротьбу.
Взагалі дуже зручно прийти з Президентом до Амосової в медуніверситет і агітувати за телемедицину на селі та «широкополосний» інтернет. А потім організувати екстрений Форум і розповідати про геноцид, роблячи вигляд, що Порошенко та Гройсман, до цього геноциду не мають ніякого відношення. Але так комфортно.
З першого січня починається реформа на первинному рівні. Вимагайте початку. Але вимагайте чесного підписання угод між лікарем та пацієнтом. Візьміть і скажіть лікарям первинної ланки: робіть все по закону, не вдавайтесь до приписок, не бігайте за здоровими і не вмовляйте їх. Так, це розвалить первинний рівень. Але це візуалізує все. Первинний рівень на сьогодні – це фікція. Ним можна пожертвувати за ради справи (потім легко вернути). Та й виходу немає. Показати неспроможність влади, можна лише вимогою повного і чесного виконання «6327».
Не треба ходити і показувати захмарні тарифи по телебаченню. Вони лише веселять пройдисвітів з міністерства, оскільки представляються «молодою командою» Супрун як неадекватність медичної еліти і дискредитують всю медичну спільноту представляючи її мародерами перед власним народом, а МОЗ «миротворцями» та турботливими представниками влади. Уляна Супрун дуже легко відхрестилися від цих паперів, назвавши всі цифри нездоровими фантазіями професорів та академіків. Останнім буде наука, як допомагати владі – будуть рахувати доти, доки цифри не сподобаються Мінфіну.
У мові є такі слова, котрі не мають єдиного та завершеного визначення. Наприклад, «щастя», «любов», «здоров’я» тощо. Одним із таких слів є слово «політика». Ніхто не може дати єдиного визначення, що таке політика. Хтось сказав, що політика – це напрямок. Хтось, – що політика – мистецтво можливого.
В Україні політика – це здатність використати протестну енергію та аргументи опонента або ворога проти нього самого. Політика – це здатність видерти соціальні інновації у опонента і використати їх як ширму для прикриття антигуманних дій. Результати Революції Гідності увійдуть до таємних підручників політтехнологів.
Історія протистояння профільного комітету та МОЗ саме цей випадок – використання прогресивних пропозицій з метою прикриття недобрих намірів, використання протестної енергії та критики проти авторів цієї критики.
Політика в Україні – це здатність безперервно брехати усім, що абсолютно руйнує висловлювання Аврама Лінкольна: «Можна деякий час обманювати багатьох, можна тривалий час обманювати декого, але не можна весь час обманювати всіх». В Україні можна обманювати всіх і постійно. Можна, тому що у країні всі шукають легкого хліба.
Якщо не буде враховано українських особливостей політичної діяльності, а представники медичної спільноти й далі шукатимуть комфортної боротьби, то ми матимемо справи у наступному скликанні з Березенками та Сисоєнками. Це у кращому випадку.
