1

Єресі лібертаріанствующих

Може так статися, що в наступному Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я єдиною людиною, котра матиме медичну освіту буде депутат від президентської партії «Слуга народу» Михайло Радуцький. Один з головних засновників приватної клініки «Борис» у далекому 1987 році закінчив столичне медичне училище №2 і має диплом фельдшера.

Важливо відзначити, що пан Радуцький – єдиний медичний кандидат, який знаходиться в прохідній частині списку найрейтинговішої президентської партії. І у цьому немає нічого дивного, адже відповідно до тактичних цілей народних служителів, які були озвучені майбутнім народним депутатом в інтерв’ю інтернет-виданню «Лівий Берег» профільний парламентський Комітет має працювати злагоджено з МОЗ та Кабміном. А для того, щоб так було у Комітеті не повинно бути українських лікарів. Взагалі.

Відійдемо трохи у бік. Треба розуміти, що заведення до Верховної Ради ескулапів справа дуже невдячна та неприбуткова. Ця вимушена дія – проведення лікарів до парламенту – у попередніх скликаннях робилися для того, щоб хоч якось узгоджувати відірвану від життя політику небожителів, які поправляли здоров’я або за кордоном, або у приватних клініках з реальним сектором охорони здоров’я, у якому лікувалися громадяни з доходом 100 доларів на місяць. І робити це можна було завдяки залученню нехай і з сумнівною репутацією, але компетентних людей. Коли ж потреба узгоджувати реформаторську маячню зникла з причини передачі всієї системи охорони здоров’я в концесію британському та американському посольству (пригадується лише ці дві інституції висловили занепокоєння кількаденним відсторонення Уляни Супрун у лютому 2019) пропала й необхідність в компетентних людях.

Повертаючись до інтерв’ю з Радуцьким, який продемонстрував очікувану профільну некомпетентність, його розмова з Кошкіною показала, що, «слуги народу» не збираються узгоджувати медичну політику людей, котрі лікуються в приватних закладах за власні гроші з політикою людей, котрі лікуються в державній систему охорони здоров’я з частковою доплатою.

Але це не всі висновки. Розповідаючи про плани в охороні здоров’я Радуцький фактично показав розуміння лібертаріантсва молодої команди Сороса та Пінчука. Це сталося з тієї простої причини, що вся лібертаріанська політика апріорно націлена на скорочення соціальних витрат, до яких передусім відноситься витрати на охорону здоров’я. У цьому місці хочеться передати привіт усім, хто не бачить різниці між інвестиціями у заклад охорони здоров’я, котрий вилучає гроші з кишені пацієнта для отримання прибутку та закладом охорони здоров’я, який вкладає уже вилучені бюджетні гроші у пацієнта, котрий страждає і помирає.

Тобто привіт усім тим, хто вважає систему охорони здоров’я «галуззю економіки», «сферою виробництва», ринком й таким іншим. У нас чомусь охорону здоров’я зараховують до галузі економіки всі хто завгодно, передусім лікарі державного сегменту, тільки не олігархи та представники бізнесу. Останні якраз вважають охорону здоров’я соціальною сферою. Якби це було прибутково, то бюджет на лікування людей був би збільшений мінімум у два рази. Мабуть, олігархи та бізнесмени щось знають.

Лібертаріанство, якщо хтось не в курсі подій, проголошене представником президента у Верховній Раді Русланом Стефанчуком головною та керівною політико-філсофською теорією партії з лівацькою назвою «Слуга народу». З огляду на масштаби політичних амбіцій – самостійно створити коаліцію – лібертаріанство може стати головною та керівною силою українського суспільства на кілька років.

Тому як тільки уповноважений з питань охорони здоров’я від «Слуги народу» починає говорити про медичні справи він автоматично розкривати троєщинську версію лібертаріанства і разом з нею інтелектуальну порожнечу майбутньої політичної еліти, яка ось-ось зійде на політичний Олімп.

Імбецили в українському парламенті це одне, до цього ми якось звикли й навчилися переживати, а ось інтелектуали з переконаннями – це геть інше, це те що ми можемо і не пережити. Цей текст про те як політико-філософські концепції, які проростають з егоцентричного жлобства і реалізовуються хоча б в одній сфері охорони здоров’я можуть призвести до розвалу суспільства і фізичної загибелі більшості його членів. Слухаючи деяких партійців з нової президентської партії «Слуга народу», у мене складається враження, що з нами говорить штучний інтелект головною цінністю якого є сервіс.

Патерналізм – зло

Патерналізм походить від латинського pater, що означає батько. Це система політичних відносин, принцип державного управління або політична практика, за якої одні політичні суб’єкти поводять себе до інших як «батько» до «дітей» в патріархальній сім’ї. У першу чергу мається на увазі поведінка держави у відношенні до громадян та суспільства.

Найбільш типові прояви політичного патерналізму спостерігаються в країнах з авторитарними або тоталітарними режимами. СРСР монопольно правляча партія КПРС «піклувалася про трудящих» та «виховувала трудящі маси», Сталін офіційно звався «батьком народів». Ленін у шкільному вихованні та в пропаганді виконував роль «дідуся», а держава СРСР завжди звалася не інакше як «Родіна-Мать».

Патерналізм стає проблемою тоді, коли виникає необхідність прийняття «дитиною» самостійного рішення. А така необхідність, у свою чергу, виникає коли «батьки» кудись зникають: помирають, гинуть в наслідок нещасного випадку чи військових дій й таке інше. Тому в Західній цивілізації, особливо у таких країнах як Німеччина, Великобританія умовна пуповина, яка з’єднує реальну дитину та її батьків розривається дуже рано, у 14-16 років. Але розрив пуповини не призводить до загибелі дітей внаслідок непристосованості їх до життя. Ключовим моментом, який тут потрібно розуміти, йдеться про взаємини рідних людей – досвідчених батьків та малодосвідчених дітей.

Але пояснювати несприйняття патерналізму на Заході виключно побутовим контекстом  було б дуже неправильно. Дорослішання та пов’язана з нею зрілість в Західній цивілізації має глибокий зв’язок з духовністю, яка досягається не просто індивідуально, а для її досягнення потрібно бути. Саме тому німецький філософ Мартін Хайдеггер відокремив суще від буття, ввівши термін «дазайн» – ось-буття. У сущому (воді, камінні, парламенті, університеті) нема Бога, для того, аби прийти до нього потрібно бути і задавати питання: «хто я?». Потрібно жити своє життя, а не чуже. Якщо людина не живе своє життя, то її просто не існує і вона ніколи не зрозуміє ні себе, ні наміри Бога зі створення світу.

Боротьба з патерналізмом в Україні

Коли у нас говорять про патерналізм, то не зовсім зрозуміло про що йдеться. В Україні ніколи не було патерналізму з часів її заснування. Патерналізм передбачає наявність «батьків» та «дітей» та стосунки, які будуються на батьківських почуттях. Патерналізм це небажання відпускати у доросле життя, яке походить зі змішаних почуттів любові та намагання контролювати й використовувати у власних цілях, творячи з дітей собі подібних.

Правлячий клас з 1991 року ніколи не був «батьками» для громадян, а громадяни ніколи не були «дітьми» для політичного істеблішменту. Стосунки цих двох категорій можна, хіба, порівняти зі взаєминами власника з домашніми тваринами, які дісталася у спадок від батьків новим господарям. «Живий куточок» перейшов у володіння разом з рухомим та нерухомим майном. Поки було що продавати з успадкованого майна підданих чим-небудь  годували і як-небудь підліковували, так, аби ті не здохли. Головне – посполитих ніхто не виховував і не готував до дорослого життя у небезпечному цинічному глобалізованому світі. Коли все продали, то підданих вирішили викинути на вулицю як непотріб. Викинути на вулицю це не вивести у доросле життя.

Ну, про якусь там різницю між сущим та буттям, про дазайн, про важливість бути для того аби з’єднатися з Богом і зрозуміти себе та наміри зі створення світу як складові лібертаріанства з нашою політичної елітою годі й говорити. Лібертаріанство у них це це не екзистенція. Лібертаріанство – це не бути! Лібертаріанство – це перебувати у нахєр! І ось з позиції того, який перебуває у нахєр слухати, як жити далі від тих, хто вас туди відправив. Нахєр – це український дазайн.

Утриманство та патерналізм

Наше суспільство, яке вийшло з лона радянського минулого має дуже специфічну уяву про патерналізм. Патерналізм чомусь ототожнюється з утриманством. Але утриманство  докорінно відрізняється від патерналізму. Воно походить не «зверху вниз», а «знизу вверх». Утриманство – це споживацькі настрої, прагнення жити на всьому готовому, за рахунок чужої праці. Воно йде знизу, від народу, можливо як наслідок або продовження патерналізму. Але патерналізмом наші політичні еліти ніколи не страждали. Тоді з чим ми маємо справу, коли вимагаємо бюджетних грошей на охорону здоров’я? Це бажання жити за чужий кошт на всьому готовому, це бажання розважатися чи це інстинкт самозбереження, відчуття справедливості чи навіть розуміння божих намірів на збереження емоційно-чуттєвих зв’язків поколінь?

Лібертаріанці та приватна медицина

Важко сказати як так сталося, що партія з лівацькою назвою «Слуга народу» оголосила про лібертаріанську ідеологію, яку сповідують американські мільйонери та мільярдери, але наші лібертаріанці дуже сильно переоцінюють силу своїх фінансових можливостей.

Передусім всі, хто лікується у приватних клініках не розуміють, що вони допоки не лікувалися у справжніх акул бізнесу, вихованих на профіті і заточених на отримання прибутку. Поки всі заможні лікувалися у випускників російської комуністичної системи Семашка, просто за гроші. Що таке справжня українська приватна медицина вони дізнаються уже скоро.

На прикладі стоматології хочу показати, що всі, хто лікується у приватних стоматологічних клініках не розуміють, що система існує доти, доки за бюджетні кошти утримується обласні відділення щелепно-лицьової хірургії, які не мають права відмовити у надані медичної допомоги при виникненні ускладнень. Допомогти розібратись, що таке справжня приватна стоматологія багаті люди зможуть після того, коли вони шукатимуть порятунку від загнаного пломбувального матеріалу чи штифта у гайморову пазуху. Або шукатимуть порятунку при пошкоджені нижнього альвеолярного нерву у нижньощелепному каналі, але всі клініки їх будуть відправляти на хєр. Перебування у нахєрі (українському дазайні) допоможе нашим пацієнтам нарешті зрозуміти чим відрізняється медична допомога від медичної послуги.

Медична послуга – це коли вам можуть відмовити у наданні медичної допомоги навіть, якщо у вас є гроші. Медична допомога – це похідне від усвідомлення свого обов’язку, за Кантом.

Лікарі-лібертаріанці мають бути готовими до долі одеських колег з клініки «Інто-Сана». Коли власник клініки примушує вас взятися за некурабельний випадок, тому що за нього платять, а коли пацієнт помирає, то лікаря звинувачують у вбивстві, оскільки родичі пацієнта ваш вчинок (не вчинок власника) розцінюють як дії мародера, який обідрав нещасного, що перебував у безвихідному становищі.

Далі. Всі наші лібертаріанці не розуміють, що у лібертаріанській Америці існує мережа лікарень швидкої допомоги, які знаходяться на значно ближчій відстані одна від одної ніж сусідні районні центри Київської області. Медична допомога у таких лікарнях надається безкоштовно за гроші бюджету без будь-яких страхових полісів.

Те що пропонується зробити в Україні немає нічого спільного з США. Ідея госпітальних округів, це гарна ідея, тільки лікарні інтенсивного лікування це лікарні ІІІ рівня для розвантаження обласних лікарень і наближення високоспеціалізованої допомоги жителям глухих районів. У нас вони бачаться як лікарні швидкої допомоги (ЛШД) – лікарні ІІ рівня. Тобто з 27 районних лікарень однієї області, які виконують функцію ЛШД пропонують зробити три (!) лікарні. Це з нашими дорогами, автомобілями та обладнанням. До цього бракує лише парамедиків.

Наші лібертаріанці не розуміють, що при такій реформі страшно буде виїхати за межі Києва і повторити долю Кушнарьова буде зовсім нескладно.

Радуцький і лібертаріанство

Лібертаріанськи погляди Михайла Радуцького в охороні здоров’я є дуже цікавими. Зокрема в інтерв’ю йдеться, що приватна медицина не може існувати як окрема держава: «Якщо немає системи охорони здоров’я, як такої, в бізнесі це сильно відчувається. Медицина повинна працювати за економічними законами і тоді у неї є всі шанси стати не «бюджетовитратною» галуззю, а  бюджетоутворюючою».

Пояснюю як це треба розуміти. Приватним клінікам потрібні бюджетні гроші. Так само як Юрію Косюку дотації на «Нашу Рябу». Тому йде апеляція до системи охорони здоров’я, і тут вона потрібна як бюджетновитратна сфера. Вливання бюджетних коштів допоможе приватним клінікам краще трусити гроші з кишень пацієнтів, частина з цих вилучених коштів буде потрапляти через податки у бюджет. Так буде проголошено перехід від бюджетовитратної галузі у бюджетоутворюючу і досягнення показника у 10% ВВП.

Насправді допуск приватних клінік до бюджетних грошей має бути. Але з якою метою! Для того, щоб приватні клініки інтегрувати в систему охорони здоров’я і вони не мали права відмовити у надані ургентної допомоги будь-якому громадянину, наприклад, як це було на вул. Саксаганського, коли громадянин помер під дверима приватної клініки від ножового поранення.

Але тарифи за якими надаватиметься ця допомога є абсолютно неринковими, а гуманітарними. Лібертаріанці хочуть брати ці мінімальні тарифи, але працювати планують тільки після доплати з кишені. Сідати в тюрму за ненадання допомоги вони не збираються. 

Далі. В інтерв’ю чітко демонструється, що влада не лише не збирається виконувати вимоги закону про «Державні фінансові гарантії» в частині фінансування на рівні 5% ВВП, у перспективі вона не збирається навіть виконувати те що є – 3% ВВП.  Про це свідчить заяви про профанацію норми 5% ВВП та вимоги провести перепис населення, яке на думку Радуцького має прояснити скільки потрібно грошей на охорону здоров’я.

Як кількість населення узгоджується з фінансуванням за пролікований випадок Радуцький не каже. Всім давно відомо без перепису населення, що в Україні 50 тис інфарктів та 100 тис інсультів на рік і так далі.

Розбір цього інтерв’ю можна продовжувати далі. Але черговий раз переконуватись у некомтентності немає ніякого сенсу. Все і так зрозуміло. Питання в іншому. Гроші з бюджету на охорону здоров’я просто так ніхто не дасть. Для цього медичній еліті потрібно проявити волю і силу аргументів. А якщо еліти немає, то долю скільки кому жити вирішуватимуть антикорупційна активістка (так і написано) Олександра Устинова, громадський активіст Ярослав Юрчишин, фахівець з іноземних мов Ольга Стефанишина та інші лібертаріанці, тільки з іншої партії під назвою «Голос».

Те що майбутня конфігурація парламенту буде значно гіршою для охорони здоров’я було зрозуміло до розмови Соні Кошкіної з Михайлом Радуцьким. Останній лише оформив це документально своїми одкровеннями.

Замість висновків

Конфлікт з фінансуванням охорони здоров’я базується на тому, що розпорядники  бюджетних грошей розцінюють їх як власні, на тій підставі, що їх участь у наповнені бюджету є ключовою, а якщо це і не зовсім так, то вони просто відмовляються приймати участь у формуванні бюджету, оскільки вважають, що самі собі дадуть раду в житті.

Подібні погляди на життя є загальним світовим трендом. Вони зовсім не пов’язані з вихованням самостійної людини, яка здатна приймати рішення, й тим більше не мають жодного відношення до Хайдеггерівської необхідності бути. І це навіть не гедонізм у чистому вигляді. І навіть не спроба розірвати емоційно-чуттєві зв’язки поколінь, коли діти не знають де і коли померли їх батьки, як це відбувається у Швеції (у скандинавів вони і так розірвані внаслідок природної холодності). Головна ідея тут – жити для себе. Головна ідея – атомізація суспільства. Вам має бути байдуже до того, хто в сусідній квартирі помирає від голоду, ви не повинні платити податки за навчання дітей у середній школі якщо у вас немає власних, або ваші діти давно вивчилися.

Є думка, що у такий спосіб тримачі смислів намагаються підкорегувати наслідки глобального просвітницького проекту – занадто багато розумних розвелося. Можливо. Але головне, як на мене, – розірвати внутрішньо-суспільні зв’язки. Атомізація потрібна для того, аби зручніше було звільнитися від зайвих для економіки людей, а тих що залишилися були б комфортнішими для управління та маніпуляцій. Людина, яка не обтяжує себе обов’язками і немає емоційно-чуттєвих зв’язків з іншими членами соціуму – це ходячий штучний інтелект, але не здатний до повстання.

Отже, система охорони здоров’я це насправді соціальна сфера і сфера видатків, яка дуже мало підв’язана до профіту та економіки. Але це і не є завдання системи охорони здоров’я. Охорона здоров’я це мережа емоційно-чуттєвих зв’язків, які з’єднують верхівку соціальної піраміди з її основою. Наш істеблішмент не розуміє, що якщо ці зв’язки розірвуться, то його ніхто не захистить. Найкраще це усвідомлює Юлія Володимирівна, яка нічого не розуміючи в охороні здоров’я інтуїтивно захищає ці зв’язки і сповідує принцип солідаризму який абсолютно не є інтелектуальною химерою, а походить, не побоюсь цього терміну, з тренсцедентного розуміння ідеї існування суспільства.

Однак соціальний характер охорони здоров’я не має ніякого відношення до патерналізму, утриманства та моральної деградації суспільства та людини. Витрати на охорону здоров’я це не намагання жити за рахунок іншого. Якщо відкинути всю філософію і мислити прагматично, то мова іде про елементарний інстинкт виживання всіх членів суспільства як багатих, так і бідних. Ось саме на це потрібні бюджетні кошти на рівні 5% ВВП.

Анатолій Якименко

One Comment

  1. В Чернігові від “ЗЕ” по мажоритарному окрузі балотується Зуб Валерій Олексійович, КМН, головлікар онкодиспансеру (добре знайомий).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.