0

Єврейська стратегія Антона Яценка vs української стратегії Володимира Гройсмана, або Гуманізм як стара ідея для нової системи охорони здоров’я

У 2008 році Арсеній Яценюк стверджував, що повернення до мажоритарки це три кроки назад. У листопаді 2011, підігравши регіоналам, які розуміли, що за пропорційною системою вони не отримають влади Арсеній Петрович уже говорив, що змішана система виборів це перемога опозиції. Чим закінчилася ця «перемога» 2012 всі добре пам’ятають – програвши вибори за пропорційною системою «донецькі» легко компенсували брак депутатів для створення коаліції переможцями на одномандатних округах від партії «Регіони України» або нібито аполітичними самовисуванцями.

Розраховували скористатися мажоритарною системою і цього разу, але уже представники партій Порошенка, Гройсмана, Тимошенко та Медведчука. Відомий своїм політологічним «талантом» експерт Тарас Чорновіл, виступаючи на каналі «Прямий», пояснив глядачам  причини неочікуваної тріумфальної перемоги мажоритарників від партії «Слуга народу» дуже просто: «Вперше локшина на вуха виявилася більш ефективною ніж гречка в тарілку». Фактично визнавши, у такий спосіб, що раніше на одномандатних округах перемагали ті, хто займався підкупом виборців, прямо або опосередковано.

З огляду на загальну картину по країні все ніби вірно, насправді, в одномандатних округах програвали навіть ті, хто не просто безпосередньо перед виборами піддобрив краденими грошима своє електоральне поле, але й регулярно вгноював його бюджетними гривнями протягом майже п’яти років. Але! Але, якби не феномен Антона Яценка – діючого депутата, який балотувався по 200 округу втретє і набрав 70% голосів розтрощивши представника від «Зе-команди».

Антін народився 1977 року у Києві. Перший раз зайшов до Верховної Ради за списками «Батьківщини». Другий раз, у 2012, через одномандатний виборчий округ №200, що на Черкащині (Умань, Монастирище, Христинівка, Тальне), будучи, увага, членом партії «Регіонів», набравши при цьому 30% голосів. Третій раз Яценко проходить до парламенту у 2014 році як самовисуванець, отримавши результат 57%. Це все після голосування за «диктаторські» закони, обтяжений «регіональний» анамнез у тому самому козацькому краю прославленому Коліївщиною під час війни з Росією. 

Й, нарешті, четвертий раз, по тому самому округу наш герой вривається з 70% голосів розбиваючи вщент головного опонента від непереможної партії «Слуга народу».

Погодьмося, що Володимир Гройсман з позиції прем’єра мав куди більше фінансових можливостей і влив у рідний для нього 11 округ куди більше грошей, ніж пан Антін Яценко у нерідний 200-й паразитуючи на державних закупівлях. Обидва державні діячі крали гроші. Обидва угноювали гривнями електоральні поля. Гройсман значно більше. Але його креатура Кістіон, цілий віце-прем’єр, отримав 9% голосів, а нікому невідомий і зовні непривабливий Максим Пашковський 26%. Так, нехай друг Гройсмана Кудлаєнко відібрав у Кістіона, але навіть якщо до 9% додати всі 15% нардепа Кудлаєнко, виходить менше 26%. Як же так вийшло? Чому встромивши більше грошей у 11 округ, Гройсман отримав значно гірший результат, ніж Антон Яценко на 200-му?

З Наталі Безмен ми ведемо публічну і непублічну невеличку, але дуже важливу дискусію щодо ідеї нової системи охорони здоров’я. Все починається з ідеї.

У цій суперечці я відстоюю позицію, що система охорони не може мати в основі ідею техно. І, відповідно, її не реалізують технократи, які просто щось підраховують і складають. Це нічого не дасть, особливо, якщо врахувати той факт, що всі підрахунки затіваються не для того, щоб з’ясувати скільки треба і задовольнити це «скільки треба», а для того, аби не дати гроші, обґрунтувавши, що все погано порахували і відправити на повторно коло підрахунків.

У моєму розумінні система охорони здоров’я – це емоційно-чутттєва сфера, глобальний бюджет якої формується не знизу вверх, і не арифметичною дією сумації мільйонів потреб мільйонів людей, а зверху донизу відокремлення частки національного доходу. Відокремлено має бути стільки, щоб у громадян виникло відчуття турботи про них, а в душі з якої виходить рука «дающого» виникло б відчуття виконаного обов’язку.

Тобто мало самому відчути, що ти виконав свій обов’язок, треба щоб у тих, кому ти даєш виникло відчуття, що про них потурбувалися.

У чому тут родзинка. Можна дати 1 млн доларів, але не отримати любові та поваги від тих кому дав, оскільки цей мільйон від 1млрд. Треба враховувати, що той, хто бере не просто сприймає суму, яку йому дають, а сприймає ще дві речі: від якої суми іде «благодійний» платіж та яким шляхом гроші були зароблені. Якщо вам на лікування дає 100 грн санітарка від зарплати 3700 грн, це завжди більше, ніж 100 доларів від мільйонера, який до того ж не заробив, а вкрав не один мільйон.

Гройсман дав багато для округу, але так само багато людей розцінили це давання нахабно недостатнім. Він занадто багато вкрав у порівнянні з тим, що він повернув назад. Тоді як Антон Яценко віддав значно більше від краденого. Виборці точно не знають, хто скільки вкрав і так само команди кандидатів у депутати не використовували технократів, які б вираховували скільки треба дати на округ шляхом опитування потреб пересічних. І тим більше ніхто не прорахував індивідуально суми і не підбивав глобальний бюджет підкупу виборців. Все робилося приблизно з відчуття достатності. З різницею лише у тому, що єврей Гройсман використав типовий український підхід – вкрасти багато, а дати дуже мало, і що важливо – абсолютно ігноруючи емоційно-чуттєву сферу. Натомість Антон Яценко застосував типовий єврейський підхід: дати стільки, щоб викликати позитивні емоції.

У цьому місці доречно пригадати інтерв’ю Олександра Злотника, у якому він розповідав як у період 70-х йому дякували українські «лабухи» за прекрасні пісні, які дозволяли їм заробляти на сільських весіллях, даруючи емоції та почуття етнічним українцям. Щось подібне розповідав і чернівчанин Мар’ян Гаденко, колега по цеху Олександра Злотника. Тобто євреї здатні відчувати інші народи, серед яких вони живуть і задовольняти їх культурні потреби, тонко вплітаючись у емоційно-чуттєву сферу суспільства.

Продовжуючи тему емоційно-чуттєвої сфери плавно перейдемо до епохи модерну та її невід’ємної складової ідеї гуманізму. Саме ця ідея дала початок організації систем охорони здоров’я в цивілізованому світі. Для того аби зрозуміти, що таке гуманізм і прив’язати його до почуттів пропоную познайомитись з думками з цього питання сучасного ізраїльського військового історика пофесора історичного факультету Єврейського університету в Ієрусалимі Юваля Ноя Харарі, висловлених у доповіді «Виклики ХХІ століття», Берлін 2018 рік:

«Наступне десятиліття – прорив у біо- та інформаційних технологіях. Злиття цих двох сфер, біотехнологічної та інформаційної, перетвориться у приголомшливе наукове цунамі, яке швидше за все змінить нашу уяву про людство та похитне гуманістичний фундамент сучасної цивілізації. Гуманізм був самою потужною етичною опорою цивілізації протягом століть. Але у ХХІ столітті ця опора може бути вибита з основ, а гуманізм втратить свою актуальність.

Що таке гуманізм? Якщо коротко, це ідея та віра у те, що людські почуття є головними джерелами влади. Коли ми зустрічаємося зі складними дилемами та соціально-політичними проблемами передбачається, що почуття дадуть на них відповіді. Гуманізм вчить нас прислуховуватися до себе, йти за покликом серця не зраджувати себе. Оскільки ніхто не може краще розуміти мої відчуття та мій вибір, то ніхто не може мати влади над моїм життям. Це головна ідея гуманізму.

Коли ми говоримо про етичні проблеми, ясність набуває великого значення. Тому наведемо приклад гуманізму на практиці. Візьмемо політику. Гуманізм вважає, що всі уряди мають дослухатися виборця, оскільки виборцю видніше. Почуття виборців – головний важіль політичного управління. На рефоерндумах та виборах людей не питають, що вони думають про те чи інше явище. Їх запитують про їх почуття. Якби вибори спиралися на здоровий глузд та компетентність, то ніхто не надавав би рівних виборчих прав. Різні люди володіють різними розумовими здібностями, але наділенні рівними почуттями. Саме тому, коли Великобританія вирішувала питання членства у ЄС, ніхто не звертався за думкою архієпископа Кентерберійського чи вчених ради професорів Оксфордського університету. Запитали у громадян. Що вони відчувають з цього приводу. Коли громадяни сказали «ні», то не існує влади, яка піддає сумніву ваші почуття.

Такою є гуманістична політика у якій виборець знає краще.

Гуманізм передбачає гуманістичну освіту, яка вчить людину мислити самостійно. Нашим головним авторитетом має бути ми самі. Ось що таке гуманізм.

На початку ХХІ століття гуманізм зіштовхнувся з великими проблемами. Їх джерелами стали не диктатори, а лабораторії. Гуманізм говорить, що нами керують почуття, які відображають нашу свободу волі. Але наука почала стверджувати, що все це міф. Почуття не відображають свободу волі, а є лише біохімічними алгоритмами. Тому зовнішня система великої потужності краще розуміє людину, ніж людина розуміє себе. Людина – це алгоритми. Алгоритми можуть зламати організми, у тому числі людські.

В природі існує лише два типа процесів: детерміновані та випадкові. Випадковість – це не свобода. Наші почуття не відображають наш вільний вибір. Почуття не є духовною здібністю, якими Бог наділив людину. Почуття не є для того, аби насолоджуватись красою і забезпечували моральні оцінки. Почуття є продуктом природнього відбору як біохімічні алгоритми для прийняття рішень. Почуття основані не на інтуїції, а на розрахунку ймовірностей. Просто емоції та почуття як біохімічні реакції відбуваються дуже швидко і вислизають від нашої свідомості.

Референдум з питання виходу Британії з Євросоюзу це не духовний вибір, оснований на почуттях, а технократичний вибір, оснований на біохімічних алгоритмах. Такий самий вибір, як вибір бабуіна, який за допомогою біохімічного алгоритму прораховує ризики потрапити в пащу лева при плануванні вилізти на пальму з бананами біля якої спить лев.

Вибору як такого не існує, є біохімічний алгоритм, який вираховує ймовірності. Ніякої свободи волі чи духовних видінь. Гуманізм помилявся у тому, що почуття відображають свободу вибору. До ХХІ століття почуття були кращим способом прийняття рішень…»

Отже, які висновки робить Харарі. Гуманізм більше не є етичною опорою цивілізації. Почуття, звичайно, залишаються, але вони набувають інших значень. Почуття – це раціональних розрахунок, в основі яких лежить біохімічний алгоритм, який забезпечує виживання та насолоду, але не естетичне задоволення всупереч матеріальному та утилітарному.

Однак повертаючись до 11-го та 200-го округів ми бачимо, що ця формула не діє. На 11 окрузі люди голосують за людину, керуючись емоціями та почуттями, намагаючись отримати ті самі емоції та почуття. Виборці голосують за представника «Слуги народу», котрий нічого не дав і не дасть матеріального в перспективі. І це не біохімічний алгоритм, який прорахував вигоду на майбутнє. Всі розуміють, що це ірраціональний, але свідомий вибір людей без будь-яких не лише матеріальних перспектив, а й інших перспектив. Максим Пашковський не прославить Вінницю і не дасть підстав нею пишатися. Виборці 11-го також невдячно ставляться до влитих грошей в округ, що шокує політтехнологів Гройсмана і його самого. Оскільки мало багато давати, потрібно, дати стільки, щоб це викликало позитивні емоції.

Ситуація в охороні здоров’я взагалі виглядає абсурдною, де з одного боку ніхто не намагається прорахувати потреби кожного і їх підсумувати, але на відміну від виборів намагаються не дати більше ніж було, а навпаки – відібрати. На що розраховують ці люди – важко сказати. На біохімічні алгоритми?  Цікаво, що це все подається як технократичний підхід і вирішення проблеми в парадигмі «техно». Так, безперечно, лікарі навряд чи відреагують, але відреагують пацієнти. Стовідсотково відреагують. І рекція буди куди більш шокуючою, ніж результати по одномандатних округах.

Висновок. Система охорона здоров’я – це продукт модерну, де гуманізм був самою потужною етичною опорою цивілізації протягом століть. Складні соціально-політичні  проблеми вирішуються апеляцією до почуттів. Почуття лежать в основі духовності і формують наш ціннісний (неутилітарний) вибір. Почуття це не біохімічні алгоритми, які прораховують користь. Вибір існує. Свобода волі існує.

Система охорони здоров’я ніколи не зможе бути побудована у парадигмі техно, тому що людина за своєю природою є ірраціональна та духовна.

Індикатори якості, фінансові ресурси і всяке інше це лише раціональні елементи, які призначені для досягнення ірраціональних результатів – почуттів.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.