0

Законопроект «Про самоврядування медичних професій в Україні» – пропозиція оплатити за власні гроші витрати ґвалтівникам за зґвалтування

Критикувати законопроект №2445 «Про самоврядування медичних професій в Україні» – недостатньо. Потрібно розуміти суть проблеми. Самоврядування поширюється на вільні професії. Вважається, що горде звання представника вільної професії може носити людина, діяльність якої має:

  • елемент публічності та суспільної необхід­ності;
  • підвищені вимоги до рівня освіти і квалі­фікації;
  • організаційну та економічна незалежність;
  • особливий режим оподаткування;
  • особливий режим відповідальності за ви­конання професійних обов’язків;
  • наявність особливих органів професійного самоврядування.

Однак такий перелік не вносить ясності. Якщо ситуацію прояснити, то ключовим критерієм є економічна незалежність, тобто ринкова суб’єктність, незалежність від бюджетних грошей. А на сьогодні можна говорити про незалежність від корпорацій.

Якщо ви можете просто вийти на вулицю і почати заробляти, то ви представник вільної професії. Проститутки – так, жебраки – так, гадальники на картах, психологи, дієтологи, адвокати, таксисти, перерукарі – все це представники вільних професій. Вони залежать тільки від своїх рук та голови, їм практично не потрібно дороговартісного обладнання. У лікарів не так все просто, наприклад, кардіохірургам потрібно недешеве обладнання, хоча це, звичайно, не є перешкодою для статусу представника вільної професії.

Ці люди мали самоврядування без держави протягом століть. Воно створювалося для того, аби обмежити кількість учасників ринку, оскільки ринок не гумовий та не може розмістити всіх бажаючих, а також виробляли критерії перепустки у професію, оскільки випадкові люди дискредитовували професійний цех. Згодом вони приєднали профспілкові функції.

Необхідність переходу звичаєвого права у писане виникало лише після потрібності професійних гільдій державі, тобто суспільству. Так, наприклад, стало з адвокатами. А ось проститутки чи таксисти державі не потрібні, ну, не так щоб зовсім, але не настільки. Тому навіть важко собі уявити, щоб ми сьогодні серйозно розглядали закон про самоврядування повій, сантехніків чи перукарів.

Спеціальності, які взагалі не потрібні ринку, виходять не вписуються у самоврядування. Не можуть вважатися представниками вільних професій військові, пожежники, судді, прокурори. Правила для них встановлюються державою.

Лікарі потрібні ринку, але 90% лікарів належить повністю державі. Належати, то вони  належать, але державі вони стали не потрібні. Переведення лікарень у комунальні підприємства, передача їх органам місцевої влади, професійне самоврядування – це безперервний континуум подій спрямований на відмову від відповідальності держави за питання охорони здоров’я.

Але викинути лікарів у ринок, так як це зробили з таксистами, будівельниками, перукарками – неможливо, тому що населення вимагає від держави медичного обслуговування. Якщо ескулапів виставити за двері, то таку державу знесуть. Тому законопроект «2445» містить глобальне протиріччя – коли лікарям наказують самоврядуватися. Фактично держава створює правила для державних службовців, такі самі правила, як для суддів і прокурорів, але називає це самоврядуванням. Показово, що у законопроекті про самоврядування ні слова не сказано про приналежність до вільної професії. Цікаво, що керівництво лікарень призначається комунальною владою, а не вільними самоврядованими некомерційними комунальними підприємцями.

Однак українська держава не була б українською, якби вона просто під ширмою створення недержавних структур організувала державне управління лікарями, використовуючи для цього статутні норми функціонування політичних партій прямо у законі. Такого наша країна ще не бачила, щоб у законі, і не просто у законі, а у законі про самоврядування прописувалося які мають бути керівні органи і як вони мають обиратися і ще багато неприпустимих речей. Тобто створюється новий не просто державний орган, а політична партія медичних працівників під контролем держави. Цього виявилося замало. Держава вирішила зобов’язати здійснювати лікарів насильницькі та каральні дії над собою за власні кошти.  Діюча влада вирішила встановити обов’язкові внески для лікарів на утримання каральних органів.

Цей законопроект наробив чимало галасу у лікарський спільноті, але дуже дивним виглядає реакція на нього. Критики пропонують вносити зауваження та корективи для  його виправлення, не розуміючи, що після таких пропозицій потрібно не корегувати законопроект, а натовкти пику його авторам за приниження. Лікарям не просто запропонували зробити минет, їм запропонували оплати за власні гроші витрати ґвалтівникам за зґвалтування.

Здавалося, що ми вперлися у головну проблему радянського спадку розриву природно-еволюційних процесів розвитку відносин власності. І ніхто не знає як з неї вийти: і викинути лікарів у ринок неможна, і займатися ними в рамках держави не хочеться. Але насправді це морально-етична проблема влади. Політичному істеблішменту просто не потрібні люди. А якщо так, то владі не потрібна навіть середня освіта. Не те щоб вища. Політики не бачать ніякого сенсу витрачати гроші на навчання, оскільки з одного боку не знають чому вчити, а з іншого – вчити аморальності це приватна справа закритих клубів, а не публічна суспільна діяльність.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.