«Стратегія» походить від древньогрецького слова «στρατηγία», що означає мистецтво полководця. Природно, поняття стратегії споріднене з поняттям військової стратегії – науки ведення війни та військового мистецтва. Військова діяльність ще донедавна була невід’ємною складової політики більшості держав і всі політики розуміли сенс стратегії: перемогти – це виграти війну, а не локальний бій.
По мірі того як людину перестали розглядати як витратний ресурс задля досягнення неприйнятих нею ідей війна та воєнне зникли з політики. Разом з ними пішло у небуття й військове розуміння стратегії як ефективного використання наявних ресурсів для досягнення основної мети – перемоги у війні. Для матеріалістів основною метою війни була і є боротьба за ресурси, для ідеалістів – перемога, слава, нав’язування своєї волі, просування власних ідей тощо. Це не так важливо. Важливим є те, що війна, окрім раціонального використання ресурсів, завжди актуалізує таку метафізичну категорію як гідність та підтримує в тонусі інстинкт фізичного самозбереження. Військові стратегічні прорахунки завжди закінчувалися приниженням та негайною смертю.
Доктрина ліберальної демократії війну в політиці замінила на торгівлю та права людини. Виключення війни це добре, тільки стратегія почала розумітися як вічний прибуток. Мислити стратегічно – мислити у напрямку забезпечення постійного профіту та комфорту. Сьогодні політичні прорахунки в стратегії, як правило, мають лише фінансові наслідки, які для сучасних держав не є принизливими та не загрожують фізичному існуванню, на відміну від військових поразок. COVID-19 лише візуалізував зміну парадигми «стратегічного» мислення у сучасному світі.
Незмінними дотепер залишались лише «вічне». Це прагнення політичних еліт Заходу до збереження влади, а також методи, які еліти для цього завжди використовували. Мова, звичайно, іде про експлуатацію страху. Різниця полягає лише у тому, що раніше індивіда залякували покаранням «на тому світі» за нежертовне життя, намагаючись затягнути його у різні духовні практики та ідеологічні проекти, а сьогодні жертовністю погрожують: будеш неслухняним – пожертвуєш перспективами отримати задоволення від фізичного існування «тут і зараз», тобто будеш вести жертовне життя. Мабуть, це пояснюється тим, що страх смерті сучасної людини все менше пов’язаний з екзестенційними переживаннями та все більше асоційований з жалем за недоотриманою насолодою. Можна навіть говорити про зречення трансцендентного та добровільну відмову від метафізики: гідності, свободи, творчості, політики, волі, боротьби за владу тощо. За таких умов навіть не потрібно «світового уряду», а новий світовий поліцейський режим уже можна називати спонтанним порядком нового виду службових людей.
Українська протикоронавірусна стратегія цілком відповідає сучасному розумінню стратегії. Тобто це не комплекс військовий дій, метою яких є перемога у війні шляхом ефективного використання наявних ресурсів. Протикоронавірусна стратегія це торгівельна операція з метою забезпечення безперебійного профіту з максимально можливим залученням ресурсів переляканих та заляканих людей. А також це операція з легітимізації обмежень прав і свобод громадян.
В рамках цієї стратегії прийнято рішення з нав’язування поголовного тестування по декілька раз, закупівлі максимально можливої кількості тестів за бюджетні гроші, а згодом закупівлі максимально можливої кількості доз протикороанвірусної вакцини, запровадження бездумних обмежувальних заходів і так далі.
Стратегія у військовому контексті також переслідує контроль над суспільством, збереження себе у владі і тому подібне, але вона була б спрямована на перемогу, а не на профіт. І якщо для перемоги потрібно вакцинувати населення, то це мало б робитися не через систему «Прозорро», і не за принципом: вакцинуємо скільки зможемо і чим зможемо.
Китай і COVID-19
Мінімальний інтерес до природи вірусу COVID-19 абсолютно не свідчить про другорядність цієї теми, і тим більш не вказує на відсутність проблеми. Багато експертів та політиків насправді уникають відповідних розмов з-за браку інформації. Ніхто не хоче звинувачень у прихильності до теорії змов. Проте у ЗМІ періодично з’являються публікації про відмову китайської влади у в’їзді тих чи інших експертів з метою з’ясування природи вірусу. Причім відмовляють далеко не тим, хто претендує проникнути до вірусологічної лабораторії в Ухані. Відмовляють «ботанікам», які просто хочуть досліджувати кажанів. Все це є, якщо не непрямими доказами, то, принаймні, підставами для підозри та недовіри.
Відмова у вивчені тварин далеко не єдиний привід засумніватися у базарно-кулінарному походженні коронавірусу. Самою цікавою є ретроспективна оцінка реакції Комуністичної партії Китаю на невідомий патоген. З висоти погляду пережитого року ця реакція (миттєве зведення лікарні, обприскування дезінфектантами тротуарів, порожні вулиці) виглядає явно гіперболізованою як для першої країни, що зустрілася з невідомою заразою. Можна зрозуміти реакцію італійців, але не китайців. Це дає підстави вважати, що влада перестраховувалась, а значить щось знала і чогось боялася. Крім того, не треба забувати про людей, котрим близькі етичні аспекти сучасної світової медицини. Все разом дозволяє робити певні висновки, які, безперечно, не мають доказової бази, але ці висновки не мають ніякого відношення до теорії змов.
Етична градація наукових лабораторій
Є речі, які ніколи не можна прочитати в наукових журналах чи почути в публічних промовах, але вони є і ними користуються. Негласно, приховано, але користуються. Наприклад, в світі репродуктології наукові лабораторії умовно поділяються за етичним критерієм на три категорії: етичні, умовно етичні та неетичні. Підкреслюю, все умовно і непублічно.
Перша група знаходиться в Західній Європі. Всі експериментальні роботи з ембріонами та статевими клітинами там проводяться з огляду на суспільну мораль. Уряди цих країн слідкують за етичними нормами як в державних, так і приватних лабораторіях і не дозволять проведення сумнівних в етичному плані наукових досліджень чи експериментів.
Умовно-етичні лабораторії знаходяться в США. У цій країні держава більшою мірою стурбована, щоб бюджетні гроші не використовувалися у сумнівних, з етичної точки зору, програмах, тоді як за приватні гроші можуть бути профінансовані досить сміливі досліди.
Лабораторії необтяжені етичними питаннями дислокуються в Китаї. Чому? Тому що у китайській культурі немає розриву між даним та належним, у них немає етики у звичному для нас розумінні. У Китаї можна все. Створювати гібриди людини з тваринами, клонувати людей, пробувати вивести підвид людини без больових рецепторів для отримання ідеальних військових – все це нормально і етично. Окрім того, китайська культура – це культура замовчування, і якщо китаєць щось говорить, то він завжди переслідує утилітарну мету, а не тому, що він хоче повідомити істину і переживає за науку чи людство.
Все вище сказане може бути поширене і на вірусологічні лабораторії. А тепер питання: як можна замовляти вакцину в країні, у якій відсутні етичні норми і яка не ніколи, ніколи не говорить правди? Вакцина – це медичний імунобіологічний препарат, а не хімічна молекула умовного аспірину. З імунобіологічними препаратами все складніше.
Вакцину, яку наш уряд замовив у китайців готується шляхом інактивації вірусу. Звідки впевненість, що інактивація в китайських лабораторіях це насправді інактивація, а не суперактивація, а якщо й інактивація, то саме така, яка нам потрібна і від якої буде толк? Звідки впевненість, що китайські колеги все перевірять і у випадку невідповідності стандартам утилізують вакцину незважаючи на витрачені гроші, а не «втюхають» непотріб в Україну, яка може перевірити ефективність та безпечність будь-яких вакцин виключно безпосередньо на громадянах?
Є інші, більш складні методи виготовлення противірусних вакцин, але знову ж таки: питання довіри та контролю.
У чому проблема з закупівлею китайської вакцини
За даними відкритих джерел, зокрема сайту «Наші гроші», ДП «Медичні Закупівлі України» МОЗУ 30 грудня уклало угоду з АТ «Лекхім» на постачання у 2021 році китайської вакцини проти COVID-19 виробництва компанії «Сіновак» (Sinovac Biotech, Китай) на суму 964,31 млн грн без ПДВ. Про це повідомляється в системі «Прозорро».
Вартість однієї дози вакцини під назвою CoronaVac склала 504 грн, або близько $18 на дату укладення контракту. Замовлено 1,9 млн доз. Ця ціна відповідає найдорожчій у світі вакцині від американської компанії Moderna.
Проблеми зовсім не у тому, що ДП «Медичні Закупівлі» було створено для укладання прямих контрактів з виробниками, а не з посередниками, і не у вартості вакцини. Проблема у тому, що основна цільова аудиторія, для якої призначається вакцина, медики не збирається вакцинуватися китайською вакциною. Якщо рівень довіри до індійських вакцин у нас низький, то до китайських вакцин він просто відсутній. А це автоматично означає, що китайську вакцину не вдасться реалізувати в аптечній мережі за будь-які гроші, навіть за 10 копійок. Якщо хтось вважатиме такі висновки є побутовою телепатією, то пропоную провести соціологічне опитування, а саме головне провести таємний контроль за реальним використанням закупленої вакцини і переконатися куди у нашій країні зникають вакцини.
Наступна проблема у тому, що про це всі знають. Знають громадяни і знає уряд. Виникає природне питання: чому ми закуповуємо вакцину, яку не збираємося використовувати?
Справа у тому, що уряд не може дозволити собі не закуповувати. Не може, тому що, по-перше, цього вимагають самі громадяни, частина з них давно проміняла свободу на перспективи вічного життя і задоволення від нього, а та частина, яка немала ресурсів для вічних планів і перебивалася з молока на хліб була залякана страхом смерті самою владою безпосередньо під час пандемії. Якщо спробувати не закупити нічого, то це матиме значно гірші політичні наслідки для влади Зеленського, ніж закупівля імунобіологічного лайна, яке буде просто злите в унітаз. Діяти – значить витрачати гроші. По-друге, український уряд знаходиться під впливом «етичних» норм «світового уряду» та міжнародної громадської думки, піти проти яких в Європі може наважатись хіба Білорусь. По-третє, купувати бодай щось національні уряди країн примушують «рекомендації» наднаціональних структур: фармацевтичні корпорації, ВООЗ, ЄС тощо. І уже по-четверте, зацікавлені у купівлі будь-чого виступають українські бариги, яким байдуже на чому заробляти. Це і є відповідь на запитання яким буде світ після COVID-19. Світ тремтітиме від страху і витрачати гроші на непотріб.
Якою мали би бути стратегія
Стратегічно правильно було б спочатку дистанціюватись від Китаю за всіма напрямками: торгівля, економіка, політика тощо. Принаймні, до з’ясування обставин. Це було б найкращим світовим протиепідемічним рішенням. Україні потрібно було б розпочати з програми епідемічної безпеки та розробки протиепідемічної доктрини з визначенням джерел ймовірних загроз, зайнятися створенням інституцій та підготовки кадрів. І лише потім вирішувати питання вакцин. Виходячи з інтересів національної безпеки, всі імунобіологічні препарати мають виготовлятися в межах державних кордонів. Але для цього необхідно змінити торгівельну стратегію на військову. Щоб це зробити, потрібно розуміти, що таке філософія «нового часу», що таке філософія «матері» і що таке філософія «батька» і чим, зрештою, жіночий гуманізм відрізняється від чоловічого. Інакше потрібно говорити не про стратегію, а про бізнес-план і готуватися до повільної, розтягнутої у часі, смерті.
