20 січня в актовому залі МОЗ відбулася неформальна зустріч міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі з медичним істеблішментом. Головною метою зібрання було сформувати перелік проблем, вирішення яких належить до компетенції МОЗ (не потребує прийняття нових законів парламентом). Міністр закликав присутніх до спілкування у формі діалогу, під час якого запропонував лаконічно і максимально конкретно подати свої пропозиції.
У вступній промові пан Квіташвілі стисло повідомив про головні напрями діяльності МОЗ на 2015 р. й зокрема зазначив: «Ми будемо змінювати принципи фінансування охорони здоров’я й переходити на оплату медичної послуги. У 2015 р. продовжуватиметься фінансування цього типу. За цей рік планується зібрати максимально об’єктивну інформацію щодо лікувальної діяльності медичних закладів, для чого буде створена єдина облікова форма – це буде перший етап. Другий етап – з’ясування фінансового обороту по лікарнях, аби в подальшому легалізувати позабюджетні надходження та визначити вартість медичної послуги, що допоможе нам з наступного року перейти на оплату послуг за рахунок страхової медицини без стресу та різких коливань».
Дискусія розпочалася виступом ректора Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика (НМАПО) Юрія Васильовича Вороненка, який звернув увагу міністра на проблему невиправдано надмірної кількості медичних спеціальностей в Україні.
«На жаль, ситуація в Україні суттєво відрізняється від рекомендацій ЄС з лікарських спеціальностей, у переліку налічується близько 130 фахових напрямків. В Європі їх втроє менше. Міністр може врегулювати цю проблему підзаконним актом після консультацій з медичними асоціаціями з подальшою зміною програми підготовки лікарів, які залишаться», – зазначив доповідач.
Надалі було зазначено про істотні недоліки в організації післядипломної освіти (інтернатури та резидентури), де треба змінити досить багато. «Наша післядипломна освіта нагадує реалізацію принципів кріпацтва. На початку VI курсу, тобто за 3-4 роки до початку трудової діяльності, людина отримає розподіл на роботу. За цей час змінюється ситуація на ринку праці, змінюється штатний розклад, структура закладу й таке інше. Такий підхід лише додає роботи кадровим службам МОЗ. Треба сказати, що в світі системи розподілу немає», – підсумував Вороненко.
На його думку, наша країна слабо забезпечена кадрами, особливо у сільській місцевості, хоча аналогічні проблеми існують в США та інших розвинених країнах.
«Для вирішення проблеми потрібно вжити заходів щодо соціального та матеріального стимулювання лікарів для роботи у віддалених місцях, а ринок визначить, де ці кадри потрібні», – повідомив ректор НМАПО.
Гостро була охарактеризована ситуація, яка склалася в галузі післядипломної освіти. Як з’ясувалося, в Україні немає правових підстав для проведення конкурсного відбору в інтернатуру, тому для здобуття того чи іншого фаху вступають особи без будь-якого іспиту, серед яких є й такі, котрі не в змозі опанувати хірургічні та високотехнологічні спеціальності. Для вирішення цієї проблеми потрібний конкурс, запровадити який, на думку доповідача, стане можливим тоді, коли не буде системи розподілу.
Далі було зазначено, що підготовка зі складних хірургічних спеціальностей не відповідає міжнародним стандартам. На відміну від європейських країн, де розроблена двоетапна підготовка вузькопрофільних фахівців, в Україні путівку в професійне життя можна отримати без резидентури, що є невірним. НМАПО, на думку доповідача, могла б приймати до 300 резидентів на рік для подальшого навчання після інтернатури.
Організацію післядипломного професійного розвитку професор Вороненко бачить у вигляді системи, створеної на Заході, коли протягом певного виробничого циклу (від 3 до 5 років) лікарі поряд з практичною діяльністю поновлюють теоретичні знання у спеціальних центрах, що не є тотожним поширеній практиці – підвищенню кваліфікації на робочому місті. Такими центрами можуть бути інститут фтизіатрії, кардіології тощо. Таким чином, лікар отримує право продовжувати свою діяльність, якщо він підтвердив визначений рівень. Це робиться через різні форми: участь у конференціях, циклах підвищення кваліфікації, відвідування майстер-класів. Лікарські категорії втрачають свою актуальність й можуть вважатися пережитком минулого.
«На сьогодні колективом НМАПО розроблений пакет проектів нормативних актів, який ми готові передати в апарат МОЗ», – підсумував доповідач.
Професор Вороненко також представив на розсуд медичної громадськості власні міркування стосовно медичної реформи: «Є правильна думка (й вона часто озвучується), що необхідною умовою реформ є політична воля. Це так. Але давайте згадаємо всі країни, де були спроби провести якісні реформи. Наприклад, така країна як США, де реформи почалися ще за президента Клінтона і зазнали фіаско при президентові Обамі. Давайте погодимося, що політична воля в проведенні реформ була наявна. Те саме можна сказати й про Україну. Хіба в нашій країні не було політичної волі при проведенні медичних реформ? Питання риторичне. Але чому не виходить? Тут справа не лише в грошах. Необхідними умовами для успішного проведення реформи є думка лікарів. А чи потрібна їм реформа? Також для успішності проведення реформ потрібна й підтримка людей. Якщо громадяни не побачать з перших кроків позитивних зрушень (можливість обслуговуватися у лікарів належного рівня й таке інше), то реформа не відбудеться. Далі. Заради чого будь-яка реформа запроваджується? Часто ми орієнтуємося на старі стереотипи: покращити стан здоров’я населення, знизити захворюваність та смертність, збільшити тривалість життя. Однак це вже наслідки, якщо ж використовувати рекомендації, які дає нам ВООЗ, цілі реформ – це справедливість у наданні медичної допомоги, доступність для мешканців віддалених населених пунктів, справедливість у фінансуванні. На жаль, принципи по різному акцентовані у стратегії розвитку, над яким працювала робоча група».
Директор Київського центру серця, професор Борис Михайлович Тодуров під час обговорення наголосив на необхідності невідкладного проведення стандартизації медичної допомоги. Зокрема, він зазначив: «Якщо ми хочемо вводити страхову медицину до кінця року, то без протоколів стандартизації надання послуг цього зробити не вдасться. Це те, що можна здійснити прямо зараз. Можна створити робочі групи за напрямами, які можуть очолити головні спеціалісти або групи фахівців з науково-дослідних інститутів. Таку роботу треба провести за два-три місяці. Для стандартизації наказом МОЗ треба прийняти правила класифікації нозологічних форм, що також можна зробити зусиллями МОЗ за два-три тижні. Коли ми приймемо стандарти й зрозуміємо, якою кількістю медикаментів і за якими методиками лікуємо кожну нозологічну форму, зможемо порахувати, скільки це коштує. Тобто, стандартизація дозволить перейти до питань тарифікації послуг».
Професор Тодуров також акцентував увагу міністра на тому, що під приводом з’ясування обігу коштів з метою встановлення вартості послуг МОЗ навряд чи вдасться з’ясувати розміри лікарських гонорарів. «Ніхто свої гонорари не буде розкривати. Це все зі світу фантастики, але підрахувати, скільки коштує медична послуга, ми можемо. В інституті серця є така методологія. Ми вже 8 років працюємо за тарифами, які свого часу нам розрахувала фірма «Медицина», єдина на той час ліцензована фірма з розрахунку медичних послуг. Але сьогодні остаточної методології розрахунків немає. Наша методологія дещо відрізняється від методології грузинської, оскільки наші клініки більшою мірою державні, й такі складові собівартості, як зарплати, комунальні платежі, гарантовано сплачує держава. Тому в розрахунок вони практично не беруться. Враховуються медикаменти та людино-години. Ми можемо вводити коефіцієнт інфляції, аби зекономити на перерахунку в подальшому. Ми чекаємо від вас методології обрахунку цих послуг», – відзначив кардіохірург.
У процесі дискусії перед міністром було актуалізовано питання, пов’язане з анонсованою зміною форми власності, оскільки це стосується безпосередньо вартості медичної послуги. Професором Тодуровим було наголошено, що у випадку набуття статусу комунального підприємства лікарня стає госпрозрахунковим суб’єктом. Це означає, що медичний заклад отримує гроші за надану послугу й водночас сплачує за комунальні витрати, розраховується з постачальником за медикаменти і зарплату лікаря.
«Для того щоб вірно обрахувати вартість послуги, ми маємо розуміти, як ви бачите форму власності медичних закладів. Також ми маємо розуміти, як ми будемо конкурувати з приватними клініками, які з’являться у великій кількості, щойно ми введемо страхову медицину. Чи буде це так само сплачуватися, як медична послуга, і в державному медичному закладі. Чи ми будемо отримувати тільки за медикаменти та за роботу лікарів, а комунальні платежі залишаться у нас захищеними статтями?».
Ректор Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (НМУ), професор Катерина Миколаївна Амосова під час дискусії висловила стурбованість стосовно можливої передачі медичних університетів до системи Міністерства освіти та науки України й попросила підтверджень від міністра Квіташвілі, що такого перепідпорядкування у 2015 р. не відбудеться. На її думку, це погіршить роботу медичних вузів за багатьма параметрами.
Висловлюючи свою позицію з приводу інтернатури, пані Амосова схвально відгукнулася про попередню роботу МОЗ, яке розробило концепцію обов’язкової базової підготовки вузьких спеціалістів (дерматологів, урологів, нейрохірургів) з терапії, хірургії та акушерства і гінекології. Водночас Катерина Миколаївна зазначила про необхідність підтвердження цієї концепції з боку теперішнього керівництва МОЗ, оскільки така визначеність необхідна для планування роботи університетів. Натомість політика МОЗ стосовно стандартизації медичної допомоги та розробки клінічних протоколів, на думку ректора, має зазнати докорінної зміни.
«Те, що під егідою МОЗ уже протягом кількох років розробляються ці важливі документи, – добре. Однак мені довелося бути учасником робочої групи з гострого коронарного синдрому, і мене здивувало, чому ця процедура тривала два роки? Друге питання, яке також дивує, це пропозиція віддати ініціативу зі створення цих важливих документів МОЗ. Але в розробці протоколів провідна роль має належати не МОЗ, а медичним асоціаціям. Хочу нагадати, що є рух у напрямку самоуправління і децентралізації влади. Ми чекаємо від реформ посилення ролі медичних асоціацій. Саме вони мають бути біля керма процесу створення протоколів, давати категорії й т.ін. Професійні асоціації мають бути «прийомщиками» кадрів у закладів післядипломної освіти. Безумовно, асоціації в Україні зібралися різні, з різним ступенем централізації влади і представництвом колег, котрі живуть не в Києві. Цілком доцільно було б провести збори асоціацій, на яких слід було б здійснити структурні перебудови у демократичний спосіб, для того аби ці асоціації відігравали більш істотну роль у житті країни, а не лише працювали на себе та комерційні інтереси», – відзначила доповідачка.
У своєму виступі професор Амосова найбільше уваги приділила проблемі, пов’язаній з правовим урегулюванням відносин між керівництвом кафедр університетів та адміністрацією клінічних лікарень. Зокрема, провідний науковець відзначила, що перспектива появи на сайті МОЗ положення про клінічну лікарню є гарною новиною. Проте відносини між кафедрою та керівниками лікарень не можна назвати здоровими, а проблеми, які мають кафедри на клінічних базах, достатньо великі і пов’язані з абсолютною владою головного лікаря. У свою чергу завідувачі відділеннями також поводяться як «царьки» у своїх підрозділах. При цьому було зазначено, що медичні університети попри недружнє ставлення з боку колективів лікарень сплачують значні кошти за комунальні послуги за клінічні бази.
«Нам нагально необхідні зміни щодо ролі завідувачів кафедр. Хочу нагадати, що головні лікарі у всьому світі – це адміністратори. На деяких хірургічних кафедрах намагаються не допустити співробітників кафедр в операційну. Всі зараз змагаються за хворого. Студентам для навчального процесу показують лише убогих, скандальних пацієнтів та хворих, які помирають. Давайте погодимося, що двовладдя не може бути ефективним. Зміна форми власності не потребує грошей. Але впорядкування відносин між адміністрацією лікарень та працівниками кафедр у стінах клініки значно полегшить роботу», – резюмувала Катерина Миколаївна.
Професор Амосова висловила думку, що з метою врегулювання ситуації було б доцільно, аби лікарі від МОЗ та міськздороввідділу на 0,25% ставки працювали викладачами кафедр, що підвищило б їх професійний рівень.
