Хільда. Дуейн Бриерс
В Києві 30 липня 2015 року відбулось відкрите розширене засідання Громадської ради при МОЗ України на прикладі якого можна чітко простежити розшарованість суспільства у відношенні до реформ запропонованих урядом і депутатським корпусом.
Одразу було видно, що більшість людей, прийшовши на засідання, з різних причин навіть не ознайомились з нормативними документами, які їм пропонували підтримати. Частина людей прийшли пожалітись на своє наболіле, і звичайно побачивши відкриті вуха міністра і депутата, відірвались на повну. Було декілька дамочок, які приїхали явно не засідати і вислуховувати дебати, а для того, щоб щось підтримати. Доречніше було їм видати помпони, та спеціальні спортивні сукні, і вони з радістю, вигукували б віршовані промовки, підскакуючи позаду міністра.
Менша за кількістю решта людей активно включились в дискусію стосовно основного питання денного. Серед них треба виділити декілька важливих тез:
- Реформа потрібна і її необхідно впроваджувати, але є і нагальні питання, які потребують термінового розгляду і втручання.
- В реформаторських діях міністра вбачається чіткий курс на приватизацію медицини загалом (а не тільки закладів), і про це треба відверто сказати, а не блукати серед великої кількості завуальованих словосполучень і юридичних термінів.
- У випадку впровадження децентралізації і автономізації закладів охорони здоров’я необхідно розробити чітку систему противаг, для того, щоб усунути корупційні чинники на місцях. Можливим рішенням цього є створення наглядових рад при кожній лікарні.
- Занепокоєність освітніх медичних закладів, можливістю відокремлення їх від лікувальних установ, і необхідність прописати в законопроектах положення про університетські клініки.
Серед реформаторів загалом чітко можна було простежити два напрями, ті які підтримують міністра і ті які вбачають в його законопроектах багато неточностей і сумнівних положень. На боці міністра виступають грантоїдські організації децентралізаторів, якім терміново необхідно продемонструвати результати своєї діяльності. На боці частини депутатів більш тверезі люди, які явно вболівають за медичну сферу в Україні, але не можуть це зрозумілими аргументами довести більшості, а головне підпали під протекторат недолугих державних діячів, тим самим поставили себе в одну площину з ними.
Таким чином, скоріше за всього нас очікують події, які докорінно можуть змінити розподіл сил в медичній галузі. При цьому інтересами практикуючих медиків і пацієнтів жертвують за ради змін. Одиницями виміру на сьогодні є головні лікарі, які явно вичікують для себе позитивних змін, але мушу сказати, що в світі почутого про децентралізацію, їхні надії марні. Більшість з них піде не солоно хлєбавши, після укрупнення до госпітальних округів.
