Прикметник «національний» традиційно має позитивну конотацію. Коли ми говоримо: національна збірна країни, то одразу розуміємо, що це зібрання найкращих спортсменів, які пройшли крізь горнило важкого відбору. Коли ми говоримо національний парк, то це означає турботу уряду про живу природу. Ну й так далі. Але ця позитивна конотація «національного» ніяк не підтверджує себе в охороні здоров’я. «Національний» в охороні здоров’я має зовсім інше значення.
Складається враження, що його використали навмисно для дезорієнтації і введення в оману. Національний перелік лікарських засобів це не відбір найкращих препаратів і тим більше не турбота уряду про своїх громадян. Національний перелік лікарських засобів – це група медикаментів, які дуже дешеві і помічні. Тобто це перелік, який соромно не мати в лікувальному закладі.
До цього списку входять такі ліки як магнезія, пеніцилін, адреналін, дофамін тощо. Приблизно 420 міжнародних непатентованих назв (МНН). Саме на них дозволено витрачати бюджетні кошти. Однак ніхто і гадки не мав, що з першого квітня цей перелік, якому більше пасує назва «пудендальний» від латинського pudendus – сороміцький або у крайньому разі «мінімальний», виявиться не просто проявом скромної турботи держави про своїх громадян, а обмежувальним та репресивним інструментом при переході на нові форми фінансування, які запроваджуються з першого квітня. Виявляється у нас не можна пацієнтам рекомендувати купувати медикаменти, які не входять до «національного переліку лікарських засобів».
І тут одразу постає питання, а як Нацперелік узгоджується за Національними протоколами? А ніяк не узгоджується. У нас нема Національних протоколів лікування. Кончилися. Після того як від нас пішла «біг фарма» у країні закінчилися національні протоколи. Пам’ятаєте як кілька місяців тому МОЗ та НСЗУ скасували сотню клінічних протоколів лікування? І правильно зробили, оскільки більшість з них не оновлювалися з 2004 року. Алгоритм був простий. До МОЗ підходили фірмачі і просили щоб міністерство вплинуло на професійні асоціації і ті почали писати медикотехнологічну документацію. Зрозуміло чому. Так потрапляли в протоколи МНН, на останні посилалися спікери на науково-практичних конференціях уже називаючи комерційні назви.
Тепер цього механізму немає і національні протоколи пишуть люди без медичної освіти, якими тепер укомплектовано міністерство, перекладаючи через «гул-транслейт» і викидаючи все що не входить до Нацпереліку. Це реальна картина української системи охорони здоров’я у 2020 році. Фельдшер Радуцький голова профільного парламентського комітету, керівники директоратів МОЗ без медичної освіти, бухгалтер на чолі НСЗУ, філолог Стефанишина і активістка антикорупціонерка Устінова намагаються зняти з посади міністра Степанова, який жодного дня не працював лікарем. А! І в засаді/резерві сидять Діма Шерембей, Уляна Супрун, Павло Ковтонюк та Сандро Квіташвілі.
