У сучасних війнах важко знайти щось настільки ж суперечливе, як касетний боєприпас. Його використовують десятки країн, але водночас понад 100 держав закликали до його повної заборони. Що ж насправді являють собою касетні снаряди, як вони працюють і чому їх застосування — це не лише питання військової тактики, а й міжнародного права та гуманітарної етики?
Що таке касетний боєприпас
Касетний боєприпас — це загальна назва для боєприпасів, які містять усередині себе велику кількість менших підбоєприпасів (суббоєприпасів). Після запуску основна частина боєприпасу відкривається в повітрі, і дрібні елементи розсіюються над ціллю на великій площі. Такий підхід дозволяє вражати багато об’єктів одночасно — живу силу, легку техніку, неукріплені споруди тощо.
Найбільш поширеними видами є:
- касетна ракета — ракетний тип носія, який після запуску викидає касетне «наповнення» у визначеній точці траєкторії;
- касетна бомба — авіаційна бомба, яка має аналогічний механізм розкриття та розсіювання підбоєприпасів;
- артилерійські касетні снаряди — використовуються із самохідної чи буксированої артилерії.
Підбоєприпаси можуть мати різні функції: від вибухових до протитанкових або навіть протипіхотних. Часто їх кількість у снаряді або бомбі вимірюється десятками, а іноді й сотнями.
Як працюють касетні боєприпаси
Механізм дії касетних боєприпасів залежить від їхнього типу, але загальна логіка схожа.
- Запуск або скидання: боєприпас запускається (ракета чи артилерійський снаряд) або скидається з літака (у разі касетної бомби).
- Розкриття корпусу: у певній точці траєкторії спрацьовує детонатор або таймер, який розкриває оболонку.
- Розсіювання підбоєприпасів: десятки або сотні малих елементів розлітаються по площі, що може сягати декількох футбольних полів.
- Детонація: після контакту з поверхнею або затримки в часі підбоєприпаси вибухають, уражаючи все в радіусі дії.
Такий принцип дії робить касетні боєприпаси дуже ефективними для знищення скупчень військ або техніки. Однак саме ця ефективність і ширина зони ураження стають причиною головних суперечностей.
Проблема невибухлих елементів
Одним із найбільших ризиків, пов’язаних із касетними боєприпасами, є невибухлі суббоєприпаси. Через технічні збої або складні умови під час застосування значна частина елементів може не здетонувати. У результаті:
- вони залишаються активними на полі бою або в населених пунктах протягом багатьох років;
- можуть вибухнути від дотику, під час сільськогосподарських робіт, гри дітей тощо;
- стають довготривалою загрозою для мирного населення.
За деякими оцінками, до 30% підбоєприпасів можуть залишатися невибухлими після застосування. Це перетворює територію дії на фактичне мінне поле.
Історія застосування
Касетні боєприпаси вперше масово застосовувалися ще в часи Другої світової війни. Надалі їх активно використовували в таких конфліктах:
- В’єтнамська війна (особливо США проти Північного В’єтнаму і Лаосу),
- громадянська війна в Лівані,
- Югославський конфлікт,
- війна в Іраку та Афганістані,
- Російсько-грузинська війна 2008 року,
- війна в Україні (з обох боків).
У всіх цих випадках фіксувалися випадки загибелі цивільних осіб, що стали жертвами або під час атак, або згодом, через невибухлі елементи.
Альтернатива касетним боєприпасам
Попри те, що касетні боєприпаси забезпечують потужну вогневу підтримку на полі бою, сучасна військова наука активно працює над пошуком альтернатив, які могли б мінімізувати шкоду для цивільного населення і не залишати небезпечних залишків після бою.
Нижче приклади таких альтернатив.
- Високоточна зброя (smart-боєприпаси) — дозволяє вражати конкретні цілі з мінімальним побічним ураженням. Вона дорожча, але зменшує ризик «сліпого» поширення вогню.
- Дрони-камікадзе — дають змогу вражати техніку і живу силу точково, без широкого ураження територій.
- Реактивна артилерія з керованими боєголовками — поєднує ефектність касетної ракети з точністю високотехнологічного озброєння.
Технічний прогрес відкриває можливості для перегляду старих підходів до війни. І хоча повна відмова від касетних снарядів поки не є реальністю для всіх армій світу, тренд на зменшення їх використання простежується.
Міжнародна реакція та заборона
У 2008 році було укладено Конвенцію про касетні боєприпаси, яка забороняє:
- використання,
- виробництво,
- передачу,
- накопичення касетних боєприпасів.
На сьогодні документ підписали понад 120 країн, з них близько 110 — ратифікували. Серед підписантів — Німеччина, Франція, Японія, Канада, більшість країн ЄС та Латинської Америки.
Водночас великі військові держави, зокрема США, Росія, Китай, Індія, Ізраїль — не приєдналися до цієї конвенції, мотивуючи це військовими потребами та стратегічною доцільністю.
Використання касетних боєприпасів в Україні
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році знову поставило питання про касетні боєприпаси в центр міжнародної уваги. Російські війська неодноразово застосовували касетні снаряди по цивільних об’єктах, що зафіксували правозахисні організації. Згодом, у 2023 році, США передали Україні обмежену кількість касетних боєприпасів — з обіцянкою застосовувати їх лише по військових цілях.
Хоча Україна не є стороною Конвенції про касетні боєприпаси, влада запевняє, що використання відбувається відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.
Що далі?
Світ продовжує шукати баланс між військовою ефективністю та гуманністю. Технології змінюються: розробляються касетні системи з автоматичним знищенням невибухлих елементів після певного часу, підвищується точність застосування.
Однак доки існують старі запаси, а в міжнародній політиці — протистояння, касетна бомба чи ракета залишатиметься реальністю сучасної війни.
